1На закінчення. Про народ, віддалений від святині. Псалом Давида — на згадку про те, як його затримали филистимці в Ґеті.2Помилуй мене, Господи, бо по мені пройшлася людина, весь день гнітила мене, ворогувала зі мною.3Мої вороги весь день нападали на мене з погордою, адже безліч тих, які нападають на мене від світанку.4Вдень [не] буду боятися, бо на Тебе покладаю надію.5Перед Богом увесь день віддаватиму хвалу своїми словами. На Бога покладаю надію. Не матиму страху, бо що заподіє мені людина?6Весь день відчували огиду до моїх слів, усі їхні задуми — на зло мені.7Будуть жити поряд і таїти; вони вистежуватимуть мою п’яту, оскільки з нетерпінням чекають на мою душу.8У жодному разі Ти не врятуєш їх, у гніві, Боже, зведеш в могилу народи.9Я відкрив перед Тобою своє життя, Ти поклав сльози мої перед Собою, — як і є у Твоїй обітниці.10Того дня, коли я закличу до Тебе, мої вороги втечуть геть. Ось пізнав я, що Ти — мій Бог.11Перед Богом віддаватиму хвалу Слову, у Господі віддаватиму хвалу Слову.12На Бога я покладаю надію, тож не буду боятися! Що заподіє мені людина?13На мені, о Боже, обітниці прославляти Тебе, які я виконаю.14Адже Ти визволив мою душу від смерті, а мої ноги — від спотикання, щоб я у світлі живих був Богові до вподоби.