Зареєструватися безкоштовно

Марка 12

Українська Біблія LXX УБТ



1 Ісус почав промовляти до них у притчах. Один чоловік насадив виноградник, зробив огорожу, зладнав виноградну давильню[1], збудував башту і, передавши все винарям, від’їхав. (Пс 79:8; Мт 21:33; Мр 4:2; Мр 13:34; Лк 14:28; Лк 20:9) 2 У певний час він послав раба до винарів узяти від винарів частину з врожаю виноградника. (Мт 21:34) 3 А вони, схопивши його, побили й відіслали ні з чим. 4 І він знову послав до них іншого раба, — і цьому побили голову та зневажили. 5 І він послав ще одного, а того вони вбили. Отак і інших: деяких били, інших убивали. 6 Ще мав він єдиного улюбленого сина. Нарешті він послав його до них, вважаючи: Мого сина вони пошанують! (Євр 1:1) 7 Але ті винарі вирішили між собою: Це ж спадкоємець! Давайте його вб’ємо — і спадщина буде наша! 8 І, схопивши, вони вбили його й викинули з виноградника. (Євр 13:12) 9 Отже, що зробить господар виноградника? Він прийде і вигубить винарів, а виноградник віддасть іншим. 10 Хіба не читали ви цього Писання: Камінь, що його відкинули будівничі, наріжним каменем став! (Пс 117:22; Дії 4:11; Рим 9:33; 1Пет 2:6) 11 Від Господа сталося це, і воно є дивним в очах наших! 12 І вони шукали нагоди Його схопити, бо зрозуміли, що цю притчу сказав Він про них, але боялися юрби. Тож, залишивши Його, відійшли. (Мт 21:26; Мр 11:18) 



13 І вони послали до Нього деяких з фарисеїв та іродіян, щоб ті впіймали Його на слові. (Мт 22:15; Мр 3:6; Лк 20:20) 14 Ті підійшли, та й кажуть Йому: Учителю, знаємо, що Ти справедливий, ні на кого не зважаєш, на людське обличчя не дивишся, а правдиво навчаєш доріг Божих. Чи годиться давати податок кесареві, чи ні? Давати нам чи не давати? (Дії 18:25; Як 2:9) 15 Він же, знаючи їхнє лицемірство, сказав їм: Чому ви Мене випробовуєте? Принесіть Мені динарій, щоб Я його побачив. (Мр 8:11) 16 І вони принесли. А Він каже їм: Чий це образ і напис? І вони відповіли Йому: Кесаря. 17 Тоді Ісус сказав їм: Кесареве віддайте кесареві, а Боже — Богові! І вони дивувалися з Нього. (Рим 13:7) 



18 І прийшли до Нього садукеї[2], — ті, які кажуть, нібито немає воскресіння, — і запитують Його, кажучи: (Мт 22:23; Лк 20:27; Дії 23:8) 19 Учителю, Мойсей написав нам, що коли в когось помре брат і залишить дружину, а дітей не залишить, то нехай візьме брат дружину померлого, та й відновить потомство своєму братові. 20 Було сім братів. Перший узяв дружину, але помер, не залишивши дітей. 21 Другий узяв її, і він помер, не залишивши дітей; і третій також. 22 І [взяли її] так семеро, — і не залишили по собі потомства. Після всіх померла й жінка. 23 У воскресінні, коли вони воскреснуть, кому з них буде вона дружиною? Адже семеро її мали за дружину! 24 Ісус сказав їм: Хіба не тому ви помиляєтеся, що не знаєте ні Писання, ні Божої сили? 25 Адже коли воскреснуть із мертвих, то не одружуються і не виходять заміж, але є такими, як ангели на небі. 26 А про мертвих, які воскресають, хіба ви не читали в книгах Мойсея про те, що сказав йому Бог біля куща: Я — Бог Авраама, і Бог Ісаака, і Бог Якова? 27 Він — Бог не мертвих, а живих! [Отже], ви дуже помиляєтеся! 



28 А один із книжників, почувши їхню суперечку і побачивши, як добре Він їм відповів, підійшов і запитав Його: Яка заповідь є першою з усіх? (Мт 22:35; Лк 10:25) 29 Ісус відповів: Перша є: Слухай, Ізраїлю: наш Господь Бог — єдиний Господь. (1Кор 8:6) 30 І ще: Любитимеш Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією своєю душею, і всім своїм розумом, і всією своєю силою. [Це перша заповідь]. 31 [І друга, подібна до неї]: Любитимеш свого ближнього, як самого себе! Іншої, більшої заповіді від цих немає. (Ів 15:12) 32 І сказав Йому книжник: Добре, Учителю, по правді відповів Ти, що Бог є один і немає іншого, крім Нього, (Лк 20:39) 33 і що любити Його всім серцем, усім розумом, [усією душею], усією силою, і що любити ближнього, як себе самого, — це більше за всякі всепалення[3] та жертви. 34 А Ісус, побачивши, що він розумно відповів, сказав йому: Ти недалеко від Божого Царства! І ніхто не наважувався Його більше запитувати. (Мт 22:46; Лк 20:40) 



35 І у відповідь Ісус, навчаючи в храмі, сказав: Як можуть книжники говорити, що Христос є Син Давидів? (Мт 22:41; Мр 10:47; Лк 20:41; Ів 7:42) 36 Сам Давид промовив під впливом Святого Духа: Промовив Господь до мого Господа: Сядь праворуч Мене, доки не покладу Твоїх ворогів під Твої ноги. (Пс 109:1) 37 Сам Давид називає Його Господом, то як же Він може бути його сином? І багато людей слухали Його з насолодою. (Мт 23:1; Лк 19:48; Лк 20:45; Лк 21:38) 



38 І Він казав у навчанні Своєму: Стережіться книжників, які люблять проходжуватися в довгих шатах, приймати вітання на майданах, 39 перші місця в синагогах та почесні місця на бенкетах; (Лк 11:43; Лк 14:7; Ів 5:44) 40 які поглинають доми вдовиць, але довго напоказ моляться, — вони дістануть найсуворіший присуд! (Як 3:1) 



41 Сівши напроти скарбниці, Він дивився, як люди кидають мідяки до скарбниці. Численні багатії вкидали чимало. (Мт 27:6; Лк 21:1; Ів 8:20) 42 І підійшла одна бідна вдова, і вкинула дві лепти, тобто кодрант[4]. 43 І, покликавши Своїх учнів, Він сказав їм: Запевняю вас, що ця бідна вдова вкинула більше за всіх тих, які кидали тут до скарбниці, 44 бо всі кидали з надлишку, а вона дала зі своєї убогості все, що мала, весь свій прожиток. (2Кор 8:12) 

© 2011, Українське Біблійне Товариство (Ukrainian Bible Society)