Psalm 77 | Hoffnung für alle

Hoffnung für alle

Gott, hast du uns für immer verstoßen?

1 Ein Lied von Asaf. Für Jedutun. 2 Ich rufe zu Gott, ja, ich schreie mein Gebet hinaus, damit er mich endlich hört. 3 Ich habe große Angst und sehe keinen Ausweg mehr. Unaufhörlich bete ich zu Gott – sogar in der Nacht strecke ich meine Hände nach ihm aus. Ich bin untröstlich. 4 Wenn ich an Gott denke, fange ich an zu seufzen; grüble ich über meine Lage nach, so verliere ich allen Mut. 5 Ich kann nicht schlafen, weil er mich wach hält; die Unruhe treibt mich umher und lässt mich verstummen. 6 Ich erinnere mich an frühere Zeiten, an Jahre, die längst vergangen sind, 7 als ich beim Spiel auf der Harfe noch fröhlich sein konnte. Jede Nacht grüble ich nach; das Herz wird mir schwer, weil meine Gedanken immer um die gleichen Fragen kreisen: 8 Hat der Herr uns für alle Zeiten verstoßen? Wird er nie wieder freundlich zu uns sein? 9 Ist seine Gnade für immer zu Ende? Gelten seine Zusagen nicht mehr? 10 Hat Gott vergessen, uns gnädig zu sein? Warum verschließt er vor uns im Zorn sein Herz? 11 Das ist es, was mich am meisten schmerzt: Gott, der Höchste, verhält sich jetzt anders als vorher – er setzt sich nicht mehr für uns ein! 12 Ich erinnere mich an deine großen Taten, HERR, und denke an die Wunder, die du einst vollbracht hast. 13 Ich führe mir vor Augen, was du getan hast, immer wieder mache ich es mir bewusst. 14 O Gott, heilig ist alles, was du tust. Kein anderer Gott ist so mächtig wie du! 15 Du allein bist der Gott, der Wunder vollbringt; du hast die Völker deine Macht spüren lassen. 16 Mit starker Hand hast du dein Volk aus der Gefangenschaft in Ägypten befreit, die Nachkommen von Jakob und Josef. 17 Als dich die Wasserfluten sahen, begannen sie zu brodeln, sogar die Tiefen des Meeres erzitterten vor dir. 18 Aus den Wolken floss strömender Regen, gewaltige Donnerschläge krachten, und deine Blitze durchzuckten die Luft. 19 Ja, im Sturm donnerte deine Stimme; grelle Blitze erhellten die Erde, sie zitterte und bebte. 20 Du bahntest dir einen Weg mitten durch das Meer. Dein Pfad führte durch mächtige Fluten, doch deine Spuren konnte niemand erkennen. 21 Durch Mose und Aaron, deine Diener, hast du dein Volk wie ein Hirte geführt.

Новий Переклад Українською

1 Повчання Асафові. Послухай-но, народе мій, настанову мою, схиліть вуха свої до слів моїх вуст! 2 Відкрию в притчі вуста мої, промовлю загадки прадавніх часів, 3 які ми чули й пізнали і які розповідали нам предки наші. 4 Не будемо приховувати їх від синів наших, розкажемо наступному поколінню про хвалу ГОСПОДА й могутність Його, про чудеса, які Він здійснив. 5 Він засвідчив одкровення Своє Якову й встановив в Ізраїлі Закон Свій, який заповідав предкам нашим, щоб вони навчили нащадків своїх, 6 щоб знало наступне покоління, щоб діти, що народитися мають, сповістили свого часу й своїм нащадкам. 7 Тоді вони сподівання своє покладуть на Бога, і не забуватимуть діянь Божих, і будуть дотримуватися Його заповідей. 8 Вони не будуть подібні до своїх предків, покоління впертого й бунтівного, роду, чиє серце непевне і чий дух невірний Богові. 9 Сини Єфремові, хоча й озброєні стрільці з лука, назад повернулися у день битви. 10 Не дотримувалися вони Завіту Божого й відмовилися ходити в Законі Божому. 11 Вони забули про Його звершення й чудеса, що Він їм показав. 12 Перед предками їхніми здійснив Він чудо в землі Єгипту, в околицях Цоану^[1]. 13 Він розділив навпіл море й провів їх через нього, і поставив води грудами.^[2] 14 Вів їх хмарою вдень, і цілу ніч – світлом вогню.^[3] 15 Він розсікав скелі в пустелі й напував їх, немов із великої безодні.^[4] 16 Із скелі вивів потоки, і потекли рікою води. 17 Але вони продовжували грішити проти Нього, бунтувати проти Всевишнього на висохлій землі. 18 Випробовували Бога в серцях своїх, вимагаючи їжу за своїми примхами.^[5] 19 Вони говорили зухвало проти Бога, кажучи: «Чи не міг би Бог накрити стіл у пустелі? 20 Ось Він вдарив скелю, і потекли води, хлинули потоки. Хіба ж не може Він дати хліба чи приготувати м’яса народові Своєму?»^[6] 21 Тому, коли почув це ГОСПОДЬ, то розгнівався: вогонь загорівся проти Якова, і гнів Його спалахнув на Ізраїля, 22 бо не повірили вони Богові й не покладали надії на Його спасіння. 23 Тож наказав Він хмарам вгорі, і відчинив ворота небес, 24 і дощем пролив на них манну, щоб їли, і дав їм зерно небесне.^[7] 25 Хліб могутніх^[8] їла людина, Він послав їм їжі вдосталь. 26 Він здійняв східний вітер у небесах і навів Своєю могутністю вітер південний. 27 Дощем пролив Він на них м’ясо, немов пил, і, неначе пісок морський, – птахів крилатих, 28 яких розкидав Він серед табору, навколо помешкань їхніх. 29 Вони їли й добре наситилися – Він задовольнив бажання їхнє. 30 Та ще не встигли вони вгамувати своєї примхи, ще їжа була в них на вустах, 31 як гнів Божий піднявся проти них, і вигубив найбільш пишних із них, і повалив додолу юнаків Ізраїля. 32 Та попри все це вони далі грішили й не вірили чудесам Його. 33 Тому Він загубив дні їхні в марноті й роки їхні – у смутку. 34 Коли Він вбивав їх, тоді вони шукали Його, і наверталися, і прагнули Бога. 35 І згадували, що Бог – їхня скеля і що Бог Всевишній – їхній Визволитель. 36 Тоді промовляли Йому лестощі устами своїми і язиками своїми неправду перед Ним говорили; 37 та серцями своїми не були вони з Ним щирі й не берегли вірності Його Завітові. 38 Та Він, милостивий, прощав гріх і не знищував їх. Багато разів відвертав гнів Свій і не будив усієї Своєї люті. 39 Він пам’ятав, що вони – тіло, вітер, що йде й не повертається. 40 Скільки разів вони бунтували проти Нього в пустелі, засмучували Його в дикій землі! 41 Знову й знову випробовували Бога й засмучували Святого Ізраїлевого. 42 Не пам’ятали ні діянь руки Його, ні того дня, коли Він визволив їх від ворога, 43 коли ознаки Свої показав у Єгипті й чудеса Свої в околицях Цоану.^[9] (Ps 77,12) 44 Він перетворив їхні ріки на кров, і з потоків своїх вони пити не могли. 45 Він послав на них рої комах, які пожирали їх, і жаб, що губили їх. 46 Він віддав врожай їхній гусені й збіжжя їхнє – сарані. 47 Побив виноградники їхні градом і шовковиці – кригою. 48 Він віддав на поталу градові їхню худобу й отари їхні – блискавкам. 49 Він послав на них полум’я Свого гніву, лють, обурення й біду – посольство злих ангелів. 50 Вирівняв стежку для гніву Свого; не утримав їхніх душ від смерті, але віддав життя їхнє на поталу моровиці. 51 І вразив усіх первістків у Єгипті – перші плоди сили чоловічої в шатрах Хамових.^[10] 52 Немов овець отару, Він вивів народ Свій, і, неначе стадо, провадив їх у пустелі. 53 Вів їх у безпеці, так що вони не боялися, а ворогів їхніх вкрило море. 54 І привів їх до границь святині Своєї, до тієї гори, яку здобула Його правиця. 55 Прогнав перед ними народи, і простягнув мотузку землемірну, щоб спадок їхній переділити, і в наметах їхніх поселив племена Ізраїлеві. 56 Але вони випробовували Бога Всевишнього, бунтували проти Нього й не дотримувалися Його одкровень. 57 І відступали, і зраджували, як і батьки їхні; викручувалися, як висковзує з рук кривий лук. 58 Гнівили Його в капищах на своїх пагорбах та ідолами своїми будили Його ревнощі. 59 Почув Бог, і запалав гнівом, і геть відцурався Ізраїля. 60 Покинув Оселю Свою в Шило – шатро, в якому Він мешкав серед людей.^[11] 61 І віддав Він могутність Свою у полон і красу Свою – у руки ворога.^[12] 62 Віддав Він народ Свій мечу на поталу й гнівом запалав на спадщину Свою. 63 Юнаків їхніх пожер вогонь, а їхнім дівчатам весільних пісень не співали. 64 Священники його попадали від меча, а вдови його не плакали. 65 Тоді прокинувся Володар, немов від сну, неначе воїн, що витверезився від вина. 66 І вразив ворогів його ззаду, вкрив їх вічною ганьбою. 67 Тоді відцурався Він шатра Йосифового й не обрав племені Єфремового. 68 Але вибрав Він плем’я Юди, гору Сіон, яку полюбив. 69 Він збудував, немов висоти небес, святилище Своє, і, як землю, заклав основи його навіки. 70 І обрав Свого слугу Давида, узявши його від кошар овечих,^[13] 71 привів його від овечок дійних, щоб пасти Якова, народ Свій, Ізраїля, Свій спадок. 72 І він пас їх у невинності свого серця і вів їх розумно руками своїми.