1Ein Lied von Asaf. Gott ist gut zu Israel, zu allen, die ein reines Herz haben. Das kann niemand bestreiten!2Ich aber wäre beinahe gestrauchelt; es fehlte nicht viel, und ich wäre zu Fall gekommen.3Denn ich beneidete die überheblichen Menschen: Ihnen geht es so gut, obwohl Gott ihnen gleichgültig ist.4Ihr Leben lang haben sie keine Schmerzen, sie strotzen vor Gesundheit und Kraft.5Sie müssen sich nicht abplagen wie andere Menschen, und die täglichen Sorgen sind ihnen ganz und gar fremd.6Wie ein Schmuckstück tragen sie ihren Stolz zur Schau, ja, sie prahlen sogar mit ihren Gewalttaten.7In ihren feisten Gesichtern spiegelt sich die Bosheit ihres Herzens wider.8Mit Verachtung schauen sie auf andere herab und verhöhnen sie, mit zynischen Worten setzen sie jeden unter Druck.9Sie tun, als kämen ihre Worte vom Himmel; sie meinen, ihre Sprüche seien für die ganze Menschheit wichtig.10Darum läuft sogar Gottes Volk ihnen nach, gierig saugt es ihre Worte auf wie frisches Wasser.[1]11Denn diese eingebildeten Leute sagen: »Gott kümmert sich um nichts – wie sollte er auch? Er thront weit oben und weiß nicht, was sich hier unten abspielt!«12Selbstsicher und sorglos leben sie in den Tag hinein, ihr Vermögen und ihre Macht werden immer größer.13War es denn völlig umsonst, dass ich mir ein reines Gewissen bewahrte und mir nie etwas zuschulden kommen ließ?14Jeder Tag wird mir zur Qual, eine Strafe ist er schon am frühen Morgen!15Hätte ich mir vorgenommen: »Ich will genauso vermessen reden wie sie!«, dann hätte ich dein ganzes Volk verraten.16Also versuchte ich zu begreifen, warum es dem Gottlosen gut und dem Frommen schlecht geht, aber es war viel zu schwer für mich.17Schließlich ging ich in dein Heiligtum, und dort wurde mir auf einmal klar: Entscheidend ist, wie ihr Leben endet!18Du stellst sie auf schlüpfrigen Boden und wirst sie ins Verderben stürzen.19Ganz plötzlich wird sie das Entsetzen packen, sie werden ein Ende mit Schrecken nehmen.20Wie ein Traum beim Erwachen verschwindet, so vergehen sie, wenn du dich erhebst, o Herr.21Als ich verbittert war und mich vor Kummer verzehrte,22da war ich dumm wie ein Stück Vieh, ich hatte nichts begriffen.23Jetzt aber bleibe ich immer bei dir, und du hältst mich bei der Hand.24Du führst mich nach deinem Plan und nimmst mich am Ende in Ehren auf.25Herr, wenn ich nur dich habe, bedeuten Himmel und Erde mir nichts.26Selbst wenn meine Kräfte schwinden und ich umkomme, so bist du, Gott, doch allezeit meine Stärke – ja, du bist alles, was ich brauche[2]!27Eines ist sicher: Wer dich ablehnt, wird zugrunde gehen; du vernichtest jeden, der dir die Treue bricht.28Ich aber darf dir immer nahe sein, das ist mein ganzes Glück! Dir vertraue ich, HERR, mein Gott; von deinen großen Taten will ich allen erzählen.
Psalm 73
Новий Переклад Українською
1Повчання Асафа. Боже, чому Ти покинув нас навіки? Чому гнів Твій палає на овець Твого пасовища?2Згадай громаду Свою, яку придбав Ти віддавна, викупив як плем’я Свого спадку, гору Сіон, на якій Ти оселився.3Спрямуй кроки Твої до вікових руїн – усе зруйнував ворог у святилищі!4Супротивники Твої ревли посеред місць зборів Твого народу, поставили знамена свої як знаки свого панування.5Поводилися ніби лісоруб, що замахнувся сокирою на гущавину лісу.6Та й тепер стесують разом різьблення Храму сокирами й топірцями.7Вогню віддали святилище Твоє, збезчестили, із землею зрівняли помешкання імені Твого.8Промовили в серцях своїх: «Знищимо їх дотла!» Вони спалили усі місця зборів Божих на землі.9Ми не бачимо ознак Божих, немає більше пророка, і немає з нами того, хто знав би, доки так буде.10Доки, Боже, глумитиметься супротивник? Невже вічно глузуватиме ворог з імені Твого?11Чому Ти стримуєш руку Свою, правицю Свою? Витягни її із пахви, вразь їх!12Боже, Царю мій споконвічний, що здійснюєш спасіння посеред землі!13Ти розділив море міццю Своєю, розтрощив голови морським чудовиськам.14Ти розбив голову Левіятана, віддав його на поживу народові пустелі.15Ти висікав джерело і потік, Ти висушував ріки, завжди повноводні.[1]16Тобі належить і день, і ніч; Ти встановив світило небесне й сонце;17Ти визначив усі межі землі, Ти створив літо й зиму.18Згадай, як ганьбив ворог Тебе, ГОСПОДИ, і народ безумний зневажав Твоє ім’я.19Не віддавай звірам душі голубки Своєї, про життя страдників Твоїх не забувай навіки.20Поглянь на Завіт Свій, бо наповнилися темні кутки землі осередками насильства.21Нехай пригнічений не повертається посоромленим, пригноблений і бідний нехай прославлять ім’я Твоє.22Повстань, Боже, втруться в судову суперечку Свою; згадай, як ганьбить Тебе нерозумний цілий день.23Не забувай крику супротивників Своїх, лементу, що його здіймають безупинно бунтівники проти Тебе.