Psalm 104 | Hoffnung für alle

Hoffnung für alle

Freude an Gottes Schöpfung

1 Ich will den HERRN preisen von ganzem Herzen. HERR, mein Gott, wie groß bist du! Majestätische Pracht ist dein Festgewand, 2 helles Licht umhüllt dich wie ein Mantel. Du spanntest den Himmel aus wie ein Zeltdach, 3 über den Wolken^[1] hast du deine Wohnung errichtet. Ja, die Wolken sind dein Wagen, du fährst auf den Flügeln des Windes dahin. (1Mo 1,6) 4 Wind und Wetter sind deine Boten, und feurige Flammen sind deine Diener. 5 Die Erde stelltest du auf ein festes Fundament, niemals gerät sie ins Wanken. 6 Wie ein Kleid bedeckte die Urflut ihre Kontinente, die Wassermassen standen noch über den Bergen. 7 Doch vor deinem lauten Ruf wichen sie zurück, vor deinem Donnergrollen flohen sie. 8 Die Berge erhoben sich, und die Täler senkten sich an den Ort, den du für sie bestimmt hattest. 9 Du hast dem Wasser eine Grenze gesetzt, die es nicht überschreiten darf, nie wieder soll es die ganze Erde überschwemmen. 10 Du lässt Quellen sprudeln und als Bäche in die Täler fließen, zwischen den Bergen finden sie ihren Weg. 11 Die Tiere der Steppe trinken davon, Wildesel stillen ihren Durst. 12 An ihren Ufern nisten die Vögel, in dichtem Laub singen sie ihre Lieder. 13 Vom Himmel lässt du Regen auf die Berge niedergehen, die Erde versorgst du und schenkst reiche Frucht. 14 Du lässt Gras wachsen für das Vieh und Pflanzen, die der Mensch anbauen und ernten kann. 15 So hat er Wein, der ihn erfreut, Öl, das seinen Körper pflegt, und Brot, das ihn stärkt. 16 Du, HERR, hast die riesigen Zedern auf dem Libanongebirge gepflanzt und gibst ihnen genügend Regen. 17 In ihren Zweigen bauen die Vögel ihre Nester, und Störche haben in den Zypressen ihren Brutplatz. 18 In den hohen Bergen hat der Steinbock sein Revier, und das Murmeltier^[2] findet in den Felsen Zuflucht. (5Mo 14,7) 19 Du hast den Mond gemacht, um die Monate zu bestimmen, und die Sonne weiß, wann sie untergehen soll. 20 Du lässt die Dunkelheit hereinbrechen, und es wird Nacht – dann regen sich die Tiere im Dickicht des Waldes. 21 Die jungen Löwen brüllen nach Beute; von dir, o Gott, erwarten sie ihre Nahrung. 22 Sobald aber die Sonne aufgeht, schleichen sie zurück in ihre Schlupfwinkel und legen sich dort nieder. 23 Dann steht der Mensch auf und geht an seine Arbeit, er hat zu tun, bis es wieder Abend wird. 24 O HERR, welch unermessliche Vielfalt zeigen deine Werke! Sie alle sind Zeugen deiner Weisheit, die ganze Erde ist voll von deinen Geschöpfen. 25 Da ist das Meer – so unendlich groß und weit, unzählbar sind die Tiere darin, große wie kleine. 26 Schiffe ziehen dort vorüber und auch die Seeungeheuer, die du geschaffen hast, um mit ihnen zu spielen. 27 Alle deine Geschöpfe warten auf dich, dass du ihnen zur rechten Zeit zu essen gibst. 28 Sie holen sich die Nahrung, die du ihnen zuteilst. Du öffnest deine Hand, und sie werden reichlich satt. 29 Doch wenn du dich von ihnen abwendest, müssen sie zu Tode erschrecken. Ja, sie sterben und werden zu Staub, wenn du ihnen den Lebensatem nimmst. 30 Doch wenn du deinen Geist schickst, wird neues Leben geschaffen, und die Erde kann sich wieder entfalten. 31 Die Herrlichkeit des HERRN möge ewig bestehen! Er freue sich an dem, was er geschaffen hat! 32 Er braucht die Erde nur anzusehen – schon fängt sie an zu beben; und wenn er die Berge berührt, dann stoßen sie Rauch aus. 33 Singen will ich für den HERRN, solange ich bin, für meinen Gott will ich musizieren mein Leben lang. 34 Wie freue ich mich über den HERRN – möge ihm mein Lied gefallen! 35 Doch wer sich ihm widersetzt, soll nicht mehr weiterleben, ja, die Gottlosen sollen vom Erdboden verschwinden. Ich will den HERRN preisen von ganzem Herzen. Halleluja – lobt den HERRN!

Новий Переклад Українською

1 Славте ГОСПОДА, кличте ім’я Його; серед народів звіщайте діяння Його! 2 Співайте Йому, грайте для Нього, звіщайте всі чудеса Його, 3 хваліться іменем Його святим! Нехай веселиться серце тих, хто шукає ГОСПОДА! 4 Прагніть ГОСПОДА й сили Його, шукайте обличчя Його завжди. 5 Пам’ятайте про чудеса Його, які Він здійснив, про знамення та суди Його. 6 О нащадки Авраама, слуги Його, сини Якова, Його обранці! 7 Він – ГОСПОДЬ, Бог наш; суди Його справедливі по всій землі. 8 Він вічно пам’ятає Завіт Свій, слово, яке Він заповів для тисяч поколінь, – 9 Завіт, який Він уклав з Авраамом, і присягу Його Ісааку. 10 Він встановив його статутом для Якова, як Завіт вічний для Ізраїля, 11 кажучи: «Тобі віддам Я землю Ханаану як долю вашого спадку».^[1] 12 Коли вони були людом нечисленним, незначним, і мешкали як приходьки на ній, 13 то мандрували вони від народу до народу, від одного царства до іншого племені. 14 Він не дозволяв нікому їх гнобити й докоряв за них царям: 15 «Не чіпайте помазанців Моїх і пророкам Моїм не робіть зла».^[2] 16 Він накликав голод на землю, зламав стебло хлібне. 17 Послав перед ними чоловіка – у рабство був проданий Йосиф. 18 Його ноги стисли кайданами, на шию йому наклали залізо, 19 до того часу, поки не здійснилося сказане ГОСПОДОМ, поки слово ГОСПОДА не очистило його. 20 Послав цар слуг своїх і розв’язав його; правитель народів звільнив його. 21 Він поставив його володарем над домом своїм і правителем над усім своїм майном, 22 щоб він князів його міг стримувати^[3] на свій розсуд і старійшин його повчав. 23 Тоді прийшов Ізраїль до Єгипту, оселився Яків у землі Хамовій. 24 І дуже розмножив Бог народ Свій і зробив його сильнішим від супротивників його, 25 чиї серця Він налаштував, щоб ненавиділи Його народ, щоб лукавили вони з Його рабами.^[4] 26 Він послав Мойсея, слугу Свого, і Аарона, якого обрав Собі. 27 Вони з’явили знамення Його серед них і чудеса – у землі Хамовій. 28 Він послав морок, і стало темно, і вони не посміли суперечити Його слову. 29 Він перетворив води їхні на кров і умертвив рибу в них. 30 Закишіла земля їхня жабами, навіть у покоях царів їхніх були вони. 31 Він сказав, і прийшли рої мух, комарі були на всіх теренах їхніх. 32 Він дав їм замість дощу град, палючий вогонь – на землю їхню; 33 він побив у них виноград та смоковницю, зламав дерева в їхньому краї. 34 Сказав Він, і прийшла сарана і гусінь – немає їм ліку! 35 І з’їли вони всю траву в землі їхній, пожерли плоди їхніх ґрунтів. 36 Тоді вразив Він усіх первістків у землі їхній – першоплоди сили чоловічої. 37 І вивів Він ізраїльтян зі сріблом і золотом, не було серед племен їхніх того, хто спотикався. 38 Зрадів Єгипет, коли вони вийшли, бо страх напав на нього через них.^[5] 39 Розгорнув Бог хмару, як покривало, вдень, і вогонь, щоб світити вночі. 40 Просив народ, і послав їм Господь перепілок і хлібом небесним наситив їх.^[6] 41 Відкрив Він скелю – і полилися води, потекли рікою в сухій землі.^[7] 42 Бо згадав Він слово Своє святе, що дав Авраамові, слузі Своєму.^[8] 43 І вивів Він народ Свій у радості, обраних Своїх – із вигуком переможним. 44 Він дав їм землі народів, і вспадкували здобутки праці їхньої, 45 щоб вони дотримувалися Його постанов і берегли закони Його. Алілуя!