Apostelgeschichte 23 | Hoffnung für alle

Hoffnung für alle

1 Ruhig blickte Paulus die Mitglieder des Hohen Rates an und sagte: »Liebe Brüder! Ich habe bis zum heutigen Tag Gott gedient, und zwar mit völlig reinem Gewissen.« 2 Aufgebracht befahl daraufhin der Hohepriester Hananias den dabeistehenden Dienern, Paulus auf den Mund zu schlagen. 3 Der aber rief: »Du Heuchler, Gott wird dich dafür strafen. Du willst hier nach dem Gesetz Recht sprechen, aber brichst selber das Gesetz und lässt mich schlagen!« 4 Da empörten sich einige von den Dienern: »Du wagst es, den Hohenpriester Gottes zu beleidigen?« 5 »Ich wusste nicht, Brüder, dass er der Hohepriester ist«, lenkte Paulus ein, »denn natürlich ist mir bekannt, dass es in der Heiligen Schrift heißt: ›Das Oberhaupt deines Volkes sollst du nicht beleidigen.‹ « (2Mo 22,27) 6 Paulus wusste, dass zum Hohen Rat sowohl Sadduzäer als auch Pharisäer gehörten. Deshalb rief er laut: »Brüder, ich bin ein Pharisäer wie viele meiner Vorfahren, und nun stehe ich hier vor Gericht, weil ich an die Auferstehung der Toten glaube.« 7 Diese Worte lösten einen heftigen Streit zwischen den Pharisäern und Sadduzäern aus, und die Versammlung spaltete sich in zwei Lager. 8 Denn im Gegensatz zu den Pharisäern behaupten die Sadduzäer: Es gibt keine Auferstehung und weder Engel noch Geister. 9 Immer lauter wurde der Streit. Aufgeregt sprangen einige Schriftgelehrte der Pharisäer auf und riefen: »An dem Mann ist doch nichts, wofür er verurteilt werden könnte. Vielleicht hat ja wirklich ein Geist oder Engel zu ihm geredet.« 10 Der Tumult nahm solche Formen an, dass der römische Kommandant fürchtete, Paulus vor der aufgebrachten Menge nicht länger schützen zu können. Deshalb ließ er einen Trupp Soldaten kommen, die Paulus aus der Mitte der Streitenden holten und ihn wieder in die Festung zurückbrachten. 11 In der folgenden Nacht trat der Herr zu Paulus und sagte: »Du kannst unbesorgt sein! So wie du in Jerusalem mein Zeuge gewesen bist, sollst du auch in Rom mein Zeuge sein!«

Mordpläne gegen Paulus

12 Bei Tagesanbruch kamen einige Juden zusammen. Feierlich schworen sie gemeinsam vor Gott, weder zu essen noch zu trinken, bis es ihnen gelungen wäre, Paulus zu beseitigen. 13 Mehr als vierzig Männer waren an dieser Verschwörung beteiligt. 14 Sie gingen zu den obersten Priestern und den führenden Männern des Volkes, um ihnen mitzuteilen: »Wir haben geschworen, nichts zu essen und zu trinken, bis wir diesen Paulus getötet haben. 15 Sorgt nun im Auftrag des Hohen Rates dafür, dass der Kommandant ihn noch einmal zum Verhör bringen lässt. Sagt, ihr wolltet die Angelegenheit genauer untersuchen. Wir halten uns dann bereit und bringen ihn um, noch bevor er bei euch ankommt.« 16 Ein Neffe von Paulus erfuhr von diesem Anschlag. Er lief zur Festung und berichtete ihm alles. 17 Da rief der Apostel einen der Hauptleute zu sich und bat: »Bring diesen jungen Mann zum Kommandanten; er hat eine wichtige Mitteilung für ihn!« 18 Der Hauptmann führte den Neffen von Paulus zum Kommandanten und meldete: »Der Gefangene Paulus hat mich rufen lassen und darum gebeten, diesen jungen Mann zu dir zu bringen. Er soll dir etwas mitteilen.« 19 Da nahm der Kommandant den jungen Mann beiseite und fragte: »Was hast du mir zu melden?« 20 Er berichtete: »Die Juden werden dich bitten, Paulus morgen noch einmal dem Hohen Rat vorzuführen. Angeblich wollen sie den Fall genauer untersuchen. 21 Glaube ihnen nicht, denn über vierzig Männer wollen ihm auflauern, um ihn zu ermorden. Sie haben sich geschworen, nichts zu essen und zu trinken, bis er tot ist. Jetzt warten sie nur auf deine Zusage.« 22 Der junge Mann verließ die Festung, nachdem der Kommandant ihm eingeschärft hatte, dass niemand von ihrem Gespräch erfahren dürfe.

Paulus wird nach Cäsarea gebracht

23 Gleich darauf ließ der Kommandant zwei Hauptleute zu sich kommen. Ihnen gab er den Auftrag: »Stellt für heute Abend neun Uhr zweihundert Soldaten zum Marsch nach Cäsarea bereit, dazu noch siebzig Reiter und zweihundert Leichtbewaffnete^[1]. 24 Kümmert euch auch um Reittiere für den Gefangenen und bringt ihn sicher zum Statthalter Felix.« 25 Dann schrieb der Kommandant diesen Brief: 26 »Klaudius Lysias grüßt seine Exzellenz, den Statthalter Felix. 27 Diesen Mann hier hatten die Juden ergriffen. Sie wollten ihn gerade töten, als ich mit meinen Soldaten einschritt und ihn aus ihrer Gewalt befreite; denn ich hatte erfahren, dass er römischer Bürger ist. 28 Weil ich wissen wollte, was er getan hat, brachte ich ihn vor ihren Hohen Rat. 29 Dort stellte sich heraus, dass er nichts getan hat, wofür er die Todesstrafe verdient hätte oder wofür man ihn auch nur hätte gefangen nehmen dürfen. Es handelt sich lediglich um Streitfragen des jüdischen Gesetzes. 30 Inzwischen wurde mir gemeldet, dass ein Mordanschlag gegen ihn geplant ist, und deshalb schicke ich ihn unverzüglich zu dir. Seine Kläger habe ich angewiesen, bei dir Anklage gegen ihn zu erheben.« 31 Wie man es ihnen befohlen hatte, brachten die Soldaten Paulus noch in derselben Nacht bis nach Antipatris. 32 Am folgenden Tag kehrten die Fußtruppen nach Jerusalem in die Festung zurück, während die Berittenen mit Paulus weiterzogen. 33 In Cäsarea übergaben sie das Schreiben dem Statthalter und führten ihm den Gefangenen vor. 34 Nachdem der Statthalter den Brief gelesen hatte, fragte er Paulus, aus welcher Provinz er stamme. »Aus Zilizien«, antwortete Paulus.^[2] 35 »Wenn sich deine Ankläger hier eingefunden haben«, entschied nun der Statthalter, »werde ich dich zu diesem Fall anhören.« Paulus wurde auf Befehl von Felix an dessen Amtssitz, dem ehemaligen Palast von König Herodes, gefangen gehalten.

Новий Переклад Українською

1 Павло подивився уважно на Синедріон та сказав: «Брати, до цього дня я жив перед Богом із добрим сумлінням». 2 Тут первосвященник Ананія наказав тим, хто стояв біля нього, ударити його по вустах. 3 Тоді Павло промовив до нього: ―Бог тебе вдарить, стіно побілена! Ти сидиш тут, аби судити мене за Законом, але сам, всупереч Закону, наказуєш мене вдарити! 4 Ті, що стояли біля нього, сказали: ―Ти ображаєш Божого первосвященника? 5 Павло відповів: ―Брати, я не знав, що він первосвященник. Бо написано: «Керівника народу твого не злослов».^[1] 6 Знаючи, що одна частина з них – садукеї, а друга – фарисеї, Павло вигукнув у Синедріоні: ―Брати, я фарисей, син фарисея, і мене судять за надію у воскресіння з мертвих! 7 Коли він це сказав, між фарисеями та садукеями виникла незгода, і натовп розділився; 8 бо садукеї кажуть, що немає воскресіння з мертвих, ні ангелів, ні духів. Фарисеї ж визнають усе це. 9 Здійнявся великий крик, деякі книжники з фарисейської сторони піднялися й рішуче сказали: «Ми не знаходимо нічого поганого в цій людині! Може, і справді якийсь дух або ангел говорив до нього?» 10 Колотнеча ставала дедалі більшою; і Трибун, боячись, щоб вони не розірвали Павла, наказав воїнам зійти, забрати його з-поміж них і відвести у фортецю. 11 Наступної ночі Господь став перед Павлом та промовив: «Будь сміливим! Бо як ти свідчив про Мене в Єрусалимі, так будеш свідчити і в Римі».

Заколот проти Павла

12 Коли настав день, деякі юдеї зібрались і заприсягнулися, що не їстимуть і не питимуть, поки не вб’ють Павла. 13 Тих, хто дав клятву, було більше сорока людей. 14 Вони пішли до первосвященника та старійшин і сказали: «Ми зв’язали себе клятвою не їсти, поки не вб’ємо Павла. 15 Тепер ви та Синедріон скажіть Трибуну привести його до вас, начебто ви бажаєте докладніше розглянути його справу. Ми ж будемо готові й, перш ніж він наблизиться, ми вб’ємо його». 16 Але про цю змову довідався син Павлової сестри. Він пішов до фортеці та повідомив Павлові. 17 Тоді Павло покликав одного із сотників та сказав: «Відведи цього юнака до Трибуна, він має йому щось сказати». 18 Той відвів його до Трибуна й сказав: ―В’язень Павло покликав мене й просив привести цього юнака до тебе. Він має щось тобі сказати. 19 Трибун узяв його за руку та, відвівши набік, спитав: ―Що ти маєш мені сказати? 20 Юнак сказав: ―Юдеї змовилися, що проситимуть тебе завтра привести Павла до Синедріону, нібито бажають більш докладно допитати його. 21 Але ти не слухай їх, тому що більше сорока людей підстерігають його. Вони поклялися не їсти й не пити, поки не вб’ють його. І тепер вони готові й чекають від тебе розпорядження. 22 Трибун відпустив юнака, наказавши йому: ―Нікому не говори про те, що сказав мені.

Павло надісланий до Кесарії

23 Потім покликав двох сотників і наказав їм: «Приготуйте двісті воїнів, сімдесят вершників і двісті стрільців, щоб о третій годині^[2] ночі йти до Кесарії. 24 Приведіть коней і для Павла, щоб він був у безпеці доставлений до намісника Фелікса». 25 Він написав листа такого змісту: 26 «Клавдій Лісій до поважного намісника Фелікса. Вітання! 27 Цього чоловіка схопили юдеї і вже збиралися вбити. Але, довідавшись, що він римський громадянин, я прийшов разом із воїнами й визволив його. 28 Бажаючи дізнатися причину його обвинувачення, привів його до їхнього Синедріону. 29 Я виявив, що обвинувачення пов’язане з їхнім Законом, але немає нічого, що заслуговувало б на смерть або ланцюги. 30 Коли мені повідомили про змову проти нього, я відразу надіслав його до тебе, наказавши й обвинувачам оскаржити його перед тобою. Будь здоровий!» 31 Отже, воїни, згідно з наказом, взяли Павла й вночі привели в Антипатриду. 32 Наступного дня, залишивши вершників, щоб ішли з ним далі, воїни повернулися до фортеці. 33 Коли вершники прийшли до Кесарії, то, передавши листа наміснику, поставили Павла перед ним. 34 Намісник, прочитавши листа, спитав Павла, з якої він провінції. Дізнавшись, що він із Килікії, 35 сказав: «Я тебе послухаю, коли прийдуть ті, хто тебе обвинувачує». І наказав стерегти його в преторії Ірода.