1»Ihr Männer, liebe Brüder und Väter! Hört euch an, was ich zu meiner Verteidigung sagen möchte.«2Als die Juden merkten, dass Paulus auf Aramäisch[1] zu ihnen redete, wurden sie noch stiller, und er konnte ungehindert weitersprechen: (Apg 21,40)3»Ich bin Jude, geboren in Tarsus, einer Stadt in Zilizien. Erzogen wurde ich hier in Jerusalem. Als Schüler von Gamaliel habe ich gelernt, streng nach dem Gesetz unserer Vorfahren zu leben.[2] Ebenso wie ihr wollte ich nichts anderes, als Gottes Gebote zu erfüllen. (Apg 5,34)4Deshalb habe ich die neue Lehre der Christen auch bis auf den Tod bekämpft. Männer und Frauen ließ ich festnehmen und ins Gefängnis werfen.5Das können der Hohepriester und der ganze Hohe Rat bezeugen. Von ihnen bekam ich Empfehlungsschreiben für die jüdische Gemeinde in Damaskus. Sie gaben mir die Vollmacht, die Christen in jener Stadt gefesselt hierher nach Jerusalem zu bringen und zu bestrafen.6Als ich auf meiner Reise Damaskus schon fast erreicht hatte, umgab mich zur Mittagszeit plötzlich vom Himmel her ein strahlend helles Licht.7Ich fiel zu Boden und hörte eine Stimme: ›Saul, Saul, warum verfolgst du mich?‹8›Wer bist du, Herr?‹, fragte ich und hörte als Antwort: ›Ich bin Jesus aus Nazareth, den du verfolgst.‹9Meine Begleiter sahen genauso wie ich das Licht, aber sie verstanden[3] nicht, was gesagt wurde.10›Was soll ich tun, Herr?‹, fragte ich nun, und der Herr antwortete mir: ›Steh auf! Geh nach Damaskus. Dort wird man dir sagen, welche Aufgabe Gott für dich bestimmt hat.‹11Von dem hellen Licht war ich so geblendet, dass ich nicht mehr sehen konnte und meine Begleiter mich nach Damaskus führen mussten.12Dort lebte ein Mann, der Hananias hieß. Er war fromm und hielt sich gewissenhaft an das Gesetz, so dass er bei allen Juden in Damaskus hoch angesehen war.13Dieser Mann kam zu mir und sagte: ›Lieber Bruder Saul, du sollst wieder sehen können!‹ Sofort wurden meine Augen geöffnet, und ich sah ihn vor mir stehen.14Dann erklärte er mir: ›Der Gott unserer Vorfahren hat dich erwählt, seinen Willen zu erkennen. Du durftest seinen Sohn sehen, der als Einziger vollkommen gerecht ist, und durftest hören, wie er selbst zu dir spricht.15Denn du sollst allen Menschen gegenüber das bezeugen, was du gesehen und gehört hast.16Zögere also nicht länger! Lass dich taufen und bekenne dich damit zu Jesus, dem Herrn! Dann wirst du von deinen Sünden reingewaschen werden.‹17Später kehrte ich nach Jerusalem zurück. Eines Tages betete ich im Tempel. Da erschien mir der Herr in einer Vision18und sagte: ›Beeil dich und verlasse Jerusalem so schnell wie möglich, denn die Menschen in dieser Stadt werden dir nicht glauben, was du von mir sagst.‹19›Herr‹, antwortete ich, ›aber gerade sie müssten doch wissen, dass ich alle, die an dich glaubten, ins Gefängnis werfen und in den Synagogen auspeitschen ließ.20Als dein Zeuge Stephanus getötet wurde, stand ich dabei; ich hatte in die Steinigung eingewilligt und bewachte die Kleider seiner Mörder.‹21Doch der Herr befahl: ›Geh, denn ich will dich weit weg zu den nichtjüdischen Völkern senden.‹«
Paulus beruft sich auf sein römisches Bürgerrecht
22Bis dahin hatten alle Paulus ruhig angehört. Doch nun begannen sie zu schreien: »Weg mit ihm! Er darf nicht länger leben!«23Voller Empörung zerrissen sie ihre Kleider und wüteten, dass der Staub hoch aufwirbelte.24Da ließ der Kommandant Paulus in die Festung bringen und befahl, ihn auszupeitschen und zu verhören. Auf diese Weise wollte er erfahren, weshalb die Menge so erregt den Tod von Paulus forderte.25Man hatte den Apostel bereits zum Auspeitschen festgebunden, als Paulus den dabeistehenden Hauptmann fragte: »Seit wann ist es bei euch erlaubt, einen römischen Bürger auszupeitschen, noch dazu ohne Gerichtsurteil?«26Der Hauptmann lief zum Kommandanten und benachrichtigte ihn: »Der Mann ist ein römischer Bürger! Was willst du jetzt tun?«27Da ging der Kommandant selbst zu Paulus und fragte ihn: »Stimmt es, dass du ein römischer Bürger bist?« – »Ja, das stimmt«, erwiderte Paulus.28Der Kommandant erklärte: »Ich habe für dieses Bürgerrecht ein Vermögen gezahlt.« »Ich aber wurde schon als römischer Bürger geboren«, erwiderte Paulus.29Die Soldaten, die ihn verhören sollten, banden ihn sofort los, denn der Kommandant fürchtete, Schwierigkeiten zu bekommen, weil er befohlen hatte, einen römischen Bürger auszupeitschen.
Paulus vor dem Hohen Rat
30Der Kommandant wollte endlich genau wissen, was die Juden Paulus eigentlich vorwarfen. Deswegen befahl er am nächsten Tag den obersten Priestern und dem Hohen Rat, sich zu einer Sitzung zu versammeln, und nachdem man Paulus aus dem Gefängnis geholt und ihm die Fesseln abgenommen hatte, wurde auch er dorthin gebracht.
Apostelgeschichte 22
Новий Переклад Українською
1«Брати та батьки! Послухайте тепер моє виправдання перед вами».2Почувши, що він говорить єврейською, вони ще більше притихли. Павло сказав:3«Я юдей! Народився в Тарсі в Килікії, але виховувався в цьому місті, біля ніг Гамалиїла, навчений докладно Закону батьків наших, ревнитель Бога, як і всі ви сьогодні.4Я переслідував до смерті послідовників цього Шляху, зв’язував та кидав у в’язницю чоловіків та жінок.5Свідки цього – первосвященник та всі старійшини, від яких я отримував листи до братів із Дамаска, щоб піти та привести до Єрусалима зв’язаними тих, хто там був, для покарання.6І сталося, коли я вже наближався до Дамаска, приблизно опівдні, навколо мене раптом засяяло велике світло з неба.7Я впав на землю й почув голос, який казав мені: „Савле! Савле! Чому ти переслідуєш Мене?“8Я спитав: „Хто Ти, Господи?“ Він відповів: „Я Ісус із Назарета, Якого ти переслідуєш“.9Ті, що були зі мною, бачили світло, але не розуміли голосу Того, Хто промовляв.10Я запитав: „Господи, що мені робити?“ Господь сказав: „Підведися та йди в Дамаск. Там тобі буде сказано все, що тобі призначено робити“.11Ті, що були зі мною, за руки привели мене в Дамаск, тому що я осліп від того яскравого світла.12Чоловік, на ім’я Ананія, благочестивий за Законом, про якого добре свідчили всі юдеї, що мешкали там,13прийшов до мене й, ставши поруч, сказав: „Брате Савле, прозрій!“ І тієї ж миті я побачив його.14Він сказав: „Бог наших батьків обрав тебе, щоб ти пізнав Його волю, побачив Праведного та почув голос із Його вуст.15Ти будеш перед усіма людьми Йому свідком того, що бачив та чув.16І тепер чому ти зволікаєш? Встань, прийми хрещення та обмий свої гріхи, прикликавши Його ім’я!“17Коли я повернувся в Єрусалим і молився в Храмі, мені було видіння.18Я побачив Господа, Який казав мені: „Поспіши та скоріше вийди з Єрусалима, тому що не приймуть твого свідчення про Мене“.19Я відповів: „Господи, вони знають, що я кидав їх у в’язницю та бив у синагогах тих, хто вірив у Тебе.20Коли проливалася кров Твого свідка Стефана, я стояв там, і схвалював це, і охороняв одяг тих, хто вбивав його“.21Тоді Господь промовив до мене: „Іди, бо Я пошлю тебе далеко до язичників“».
Ув’язнення Павла
22Натовп слухав Павла до цих слів, але тут вони почали кричати: «Геть такого із землі! Йому не слід жити!»23Вони кричали, скидали одяг та кидали пил у повітря.24Тоді Трибун звелів відвести Павла до фортеці; він наказав бичувати та допитати його, щоб дізнатися, з якої підстави вони так на нього кричали.25Але коли прив’язали його ременями, Павло сказав сотникові, що стояв поруч: «Чи дозволено вам бичувати римського громадянина, та ще й без суду?»26Почувши це, сотник пішов до Трибуна й сказав йому: «Що ти хочеш зробити? Цей чоловік – римський громадянин».27Трибун прийшов до Павла та спитав: ―Скажи мені, ти римський громадянин? Він відповів: ―Так.28Трибун сказав: ―Я придбав це громадянство за чималу суму грошей. Павло ж відповів: ―А я народився римлянином.29Ті, що мали його допитати, негайно відійшли від нього. Трибун дуже злякався, збагнувши, що він зв’язав римського громадянина.
Павло перед Синедріоном
30Наступного дня, бажаючи дізнатися достеменно, чому юдеї звинувачують його, Трибун розв’язав його та наказав, щоб зібралися первосвященники й весь Синедріон. Потім він увів Павла та поставив перед ними.