1На закінчення. Тим, які колись зміняться. Повчання Давида на згадку про те, як він спустошив вогнем Сирійську Месопотамію і Сирію Сованську,2коли повернувся Йоав і розгромив у Соляній долині дванадцять тисяч чоловік.3Боже, Ти нас відкинув і розтрощив, — Ти був розгніваний, та помилував нас.4Ти потряс землею, привів її в замішання. Зціли її рани, бо вона захиталася.5Ти навів великі труднощі на Свій народ, Ти напоїв нас вином приголомшення.6А тим, які Тебе бояться, Ти подав знак, щоб утікали від лука. (Музична пауза).7Щоби Твої улюблені спаслися, — вислухай мене і спаси Своєю правицею.8Бог сказав у святині Своїй: Буду радіти, розділю Сікіму, виміряю Долину поселень:9Мій Ґалаад, Мій Манасія, Ефраїм — сила Моєї голови, Юда — Мій цар.10Моав — посудина Моєї надії, до Ідумеї сягатиме Моє взуття, филистимці підкорилися Мені!11Хто ж приведе мене до укріпленого міста? Хто мене поведе в Ідумею?12Чи не Ти, Боже, що нас відкинув? Чи не виступиш, Боже, з нашими військами?13Надай нам допомогу в біді, адже людська поміч марна.14А з Богом ми наберемося сили, — Він матиме за ніщо тих, які гноблять нас.