1Повчання Давида, коли він перебував у печері. Молитва.2Моїм голосом я закликав до Господа, моїм голосом я звернувся в молитві до Господа.3Виливатиму перед Ним своє благання, сповіщу Йому свою журбу.4Коли знемагав у мені мій дух, Ти знав мої стежки. На дорозі, якою я йшов, наставили на мене пастку.5Дивився я праворуч і оглядався, бо не було нікого, хто знав би мене. Нема куди мені втікати, і нема того, хто би шукав моєї душі.6Я закликав до Тебе, Господи, і сказав: Ти — моя надія, моя доля на землі живих.7Зверни увагу на мою молитву, бо я надто принижений. Визволи мене від тих, хто переслідує мене, бо вони стали сильніші за мене.8Господи, виведи мою душу з в’язниці, щоб я прославляв Твоє Ім’я. Мене з нетерпінням очікуватимуть праведні, доки Ти не винагородиш мене.
Псалом 141
Новий Переклад Українською
1Роздуми Давидові, коли він був у печері.[1] Молитва. Голосно до ГОСПОДА волаю, голосно ГОСПОДА благаю.2Виливаю перед Ним скаргу мою, розповів Йому про скорботу свою.3Коли знемагав у мені дух, Ти знав стежину мою. На дорозі, якою я йшов, вони сховали для мене пастку.4Поглянь, Господи, праворуч і побач: ніхто не впізнає мене, загинув притулок мій, нікому немає діла до душі моєї.5До Тебе волаю я, ГОСПОДИ, кажучи: «Ти – пристановище моє, доля моя на землі живих».6Прислухайся до волання мого, бо знемігся я дуже; визволи мене від моїх переслідувачів, адже вони сильніші за мене.7Виведи з в’язниці душу мою, щоб прославити мені ім’я Твоє. Зберуться праведні довкола мене, коли Ти мені віддячиш.