1Коли вони промовляли до народу, підійшли до них священики, начальник сторожі храму та садукеї[1], (Мт 22:23; Лк 22:4; Лк 22:52; Дії 5:17; Дії 5:24; Дії 5:26)2обурені тим, що вони навчали народ, проповідували воскресіння з мертвих в Ісусі. (Дії 5:21; Дії 17:32)3Вони наклали на них руки і посадили у в’язницю до ранку, оскільки був уже вечір. (Лк 21:12; Дії 5:18; Дії 12:1)4Багато з тих, які чули слово, повірили; кількість таких людей сягала п’яти тисяч. (Дії 2:41)
Проповідь перед синедріоном
5А наступного дня в Єрусалимі зібралися їхні начальники, старші й книжники[2]; (Лк 23:13; Лк 24:20)6і Анна — первосвященик, і Каяфа, і Іван, і Олександр, і всі інші, які були з первосвященицького роду; (Мт 26:3; Лк 3:2)7поставивши їх посередині, вони допитувалися: Якою силою чи яким ім’ям ви це зробили? (Мт 21:23; Дії 3:6)8Тоді Петро, сповнений Святим Духом, сказав їм: Начальники народу і старші [ізраїльські]! (Мт 10:19; Дії 2:4)9Якщо нас нині допитують про добрий учинок хворій людині, як вона одужала, (Дії 12:19; Дії 24:8; Дії 28:18)10то хай буде всім вам і всьому народові ізраїльському відомо: Ім’ям Ісуса Христа, Назарянина, Якого ви розіп’яли. Його Бог воскресив із мертвих; це Він зцілив того, хто стоїть перед вами. (Дії 2:14; Дії 2:22; Дії 2:36; Дії 3:6; Дії 3:15)11Він є камінь, знехтуваний вами, будівничими, — камінь, що став наріжним. (Пс 117:22; Мт 21:42)12І в нікому іншому немає спасіння, бо під небом немає іншого імені, даного людям, яким належить нам спастися! (Дії 2:21)
Заборона говорити про Ісуса
13Помітивши відвагу Петра й Івана і дізнавшись, що це люди невчені й прості, вони дивувалися, бо знали їх, що були з Ісусом. (Мт 26:71; Лк 22:56; Ів 7:15; Дії 2:29; Дії 3:1; 1Кор 14:23)14І дивлячись на оздоровленого чоловіка, який стояв з ними, вони нічого не могли сказати проти. (Лк 21:15)15Наказавши їм вийти із синедріону[3], вони радилися між собою, (Дії 5:34)16кажучи: Що нам робити з цими людьми? Адже через них зроблено явне чудо, яке відоме всім, хто живе в Єрусалимі, — і не можемо того заперечувати. (Ів 11:47; Дії 2:14)17Але щоби більше не поширювалося між народом, заборонімо їм [під загрозою], щоби далі нікому з людей не говорили про це Ім’я! (Дії 5:28; Дії 5:40)18І, покликавши їх, наказали зовсім не говорити і не навчати в Ім’я Ісуса. (Дії 5:21; Дії 5:28)19А Петро та Іван у відповідь сказали їм: Розсудіть, чи справедливо перед Богом більше слухати вас, аніж Бога? (Дії 3:1; Дії 5:29)20Адже ми не можемо не розповідати про те, що бачили і чули! (Дії 22:15; 2Кор 13:8; 1Ів 1:1; 1Ів 1:3)21Вони ж, погрозивши, відпустили їх, нічого не знаходячи, щоби покарати їх, — через народ, бо всі прославляли Бога за те, що сталося. (Дії 5:40)22А чоловік, з яким сталося це чудо зцілення, мав понад сорок років.
Спільна молитва віруючих
23Коли їх відпустили, вони прийшли до своїх і переказали те, що їм говорили первосвященики і старші. (Дії 9:21; Дії 22:30; Дії 23:14; Дії 25:2; Дії 25:15)24Ті, коли почули, однодушно піднесли голос до Бога й сказали: Владико [Боже], Ти, Котрий створив небо і землю, море й усе, що в них! (Пс 145:6; Лк 2:29; Дії 1:14; Дії 14:15; Дії 17:24; Юда 1:4; Об 10:6; Об 14:7)25Який Святим Духом устами нашого батька, Твого слуги Давида, сказав: Чому розбушувалися люди, і народи задумали марноту? (Пс 2:1)26Зійшлися земні царі, зібралися правителі разом проти Господа та проти Його Христа!27Адже справді в цьому місті зібралися проти святого Слуги Твого Ісуса, Якого Ти помазав, — Ірод і Понтій Пилат із язичниками та людьми Ізраїлю, (Лк 23:12; Дії 3:14; Дії 3:26; Дії 10:38)28аби здійснити те, що наперед призначила Твоя рука і Твоя воля, щоб воно сталося. (Дії 2:23)29Тепер же, Господи, поглянь на їхні погрози і дай Своїм рабам з усією сміливістю говорити Твоє слово. (Дії 2:29; Дії 8:25)30Коли простягнеш Свою руку для оздоровлення, ознак і чудес, щоби збувалися вони святим Ім’ям Твого слуги Ісуса! (Дії 4:27; Дії 5:12)31І як вони помолилися, затряслося те місце, де вони були зібрані, і всі наповнилися Святим Духом і сміливо почали говорити Боже Слово. (Дії 2:4; Дії 4:29; Дії 16:26)
Життя перших християн
32Усі ті, які повірили, мали одне серце і душу; і ніхто нічого зі свого майна не називав власним, бо все було в них спільне. (Дії 2:42; Дії 2:44; Дії 2:45)33Апостоли з великою силою свідчили про воскресіння Господа Ісуса, і велика благодать була на них усіх. (Лк 2:40; Дії 1:21; Дії 1:22)34Не було між ними жодного нужденного. Бо ті, хто мав поле або дім, продавали їх та приносили кошти від проданого (Дії 2:45)35і клали біля ніг апостолів, а кожному давалося те, чого хто потребував. (Дії 2:45; Дії 4:37; Дії 5:2)36Так Йосиф, прозваний апостолами Варнавою, — що в перекладі означає«син потіхи», — левіт, родом з Кіпру, (Дії 9:27; Дії 11:22; Дії 11:30; Дії 12:25; Дії 13:1; 1Кор 9:6; Гал 2:1; Кол 4:10)37мав поле; він продав його, приніс гроші й поклав біля ніг апостолів. (Дії 2:45; Дії 4:35)
Дії 4
Новий Переклад Українською
Петро та Іван перед Синедріоном
1Поки Петро та Іван говорили до народу, підійшли до них священники, начальник храмової охорони та садукеї.2Вони були дуже незадоволені тим, що Петро та Іван навчали народ та звіщали воскресіння з мертвих в Ісусі.3Вони схопили їх та кинули у в’язницю до ранку, бо вже був вечір.4Багато з тих, що чули слово, увірували; і число віруючих збільшилося до п’яти тисяч.5Наступного дня керівники, старійшини та книжники зібралися разом у Єрусалимі.6Там були первосвященник Анна, Каяфа, Іван, Олександр та інші з роду первосвященників.7Вони поставили Петра та Івана посередині та запитали: ―Якою силою або чиїм ім’ям ви зробили це?8Тоді Петро, сповнений Духом Святим, сказав їм: ―Начальники народу та старійшини!9Якщо ви сьогодні вимагаєте відповіді від нас за добрий вчинок, зроблений хворій людині, і питаєте, як її було зцілено,10тоді ви та весь народ Ізраїлю мусите знати: ім’ям Ісуса Христа з Назарета, Якого ви розіп’яли і Якого Бог воскресив із мертвих, цей чоловік стоїть перед вами зцілений.11Ісус – «Камінь, відкинутий вами, будівничими, Що став наріжним каменем».[1] (Пс 117:22)12Немає ні в кому іншому спасіння, бо немає під небом іншого імені, даного людям, яким ми маємо бути спасенні.13Побачивши сміливість Петра та Івана й зрозумівши, що це звичайні та неосвічені люди, здивувалися та усвідомили, що вони були з Ісусом.14Але оскільки бачили, що біля них стоїть зцілений, не могли їм нічого заперечити.15Тоді наказали їм вийти із Синедріону та почали радитися між собою, кажучи:16«Що ж нам робити з цими людьми? Адже всі жителі Єрусалима знають, що через них відбулося явне знамення, і ми не можемо цього спростувати.17Однак щоб це не поширювалося далі серед народу, накажімо їм більше не говорити про це ім’я жодній людині».18І, покликавши їх, заборонили говорити й навчати в ім’я Ісуса.19Але Петро та Іван відповіли їм: «Розсудіть самі, чи справедливо перед Богом слухати більше вас, ніж Бога?20Адже ми не можемо мовчати про те, що чули та бачили».21Пригрозивши їм ще раз, вони відпустили їх, бо не знайшли способу, як їх покарати, оскільки весь народ прославляв Бога за те, що сталося.22Чоловік, з яким сталося це знамення зцілення, мав більше сорока років.
Учні моляться про сміливість
23Коли їх відпустили, вони пішли до своїх і розповіли, що їм сказали первосвященники та старійшини.24Почувши це, усі звернулися разом до Бога, кажучи: «Владико! Ти створив небеса, землю, море й усе, що в них.[2] (Пс 145:6)25Ти промовив Святим Духом через вуста Давида, нашого батька й Твого служителя: „Чому бентежаться народи і племена задумують марне?26Повстають царі землі, і можновладці гуртуються разом проти Господа й проти Його Помазанця[3]“.[4] (Пс 2:1; Пс 2:2)27Бо справді об’єдналися в цьому місті Ірод і Понтій Пилат разом з язичниками та народом Ізраїлю проти Твого святого Слуги Ісуса, Якого Ти помазав.28Вони зробили те, що Твоя рука й Твоя воля визначили заздалегідь, щоб здійснилося.29І тепер, Господи, подивися на їхні погрози і дай рабам Твоїм з усією сміливістю звіщати Твоє Слово.30Простягни руку Свою та зцілюй хворих, роби чудеса та знамення через ім’я Твого святого Слуги Ісуса!»31Після того, як вони помолилися, місце, де вони знаходились, затремтіло, усі наповнилися Святим Духом і сміливо почали звіщати Слово Боже.
Єдність перших християн
32Уся спільнота віруючих була єдина серцем і душею. Ніхто не казав, що його майно належить тільки йому, але все в них було спільне.33Апостоли з великою силою свідчили про воскресіння Господа Ісуса, і велика благодать була на всіх.34Серед них не було нужденних, бо власники земель та будинків продавали їх, приносили отримані гроші35та клали їх до ніг апостолів. Ці гроші розподілялися кожному за його потребою.36Йосиф, якого апостоли звали Варнавою (що перекладається як«син утіхи»), левіт, родом із Кіпру,37який володів ділянкою землі, продав її та приніс гроші й поклав їх до ніг апостолів.