Зареєструватися безкоштовно

Дії 4

Українська Біблія LXX УБТ



1 Коли вони промовляли до народу, підійшли до них священики, начальник сторожі храму та садукеї[1], (Мт 22:23; Лк 22:4; Лк 22:52; Дії 5:17; Дії 5:24; Дії 5:26) 2 обурені тим, що вони навчали народ, проповідували воскресіння з мертвих в Ісусі. (Дії 5:21; Дії 17:32) 3 Вони наклали на них руки і посадили у в’язницю до ранку, оскільки був уже вечір. (Лк 21:12; Дії 5:18; Дії 12:1) 4 Багато з тих, які чули слово, повірили; кількість таких людей сягала п’яти тисяч. (Дії 2:41) 



5 А наступного дня в Єрусалимі зібралися їхні начальники, старші й книжники[2]; (Лк 23:13; Лк 24:20) 6 і Анна — первосвященик, і Каяфа, і Іван, і Олександр, і всі інші, які були з первосвященицького роду; (Мт 26:3; Лк 3:2) 7 поставивши їх посередині, вони допитувалися: Якою силою чи яким ім’ям ви це зробили? (Мт 21:23; Дії 3:6) 8 Тоді Петро, сповнений Святим Духом, сказав їм: Начальники народу і старші [ізраїльські]! (Мт 10:19; Дії 2:4) 9 Якщо нас нині допитують про добрий учинок хворій людині, як вона одужала, (Дії 12:19; Дії 24:8; Дії 28:18) 10 то хай буде всім вам і всьому народові ізраїльському відомо: Ім’ям Ісуса Христа, Назарянина, Якого ви розіп’яли. Його Бог воскресив із мертвих; це Він зцілив того, хто стоїть перед вами. (Дії 2:14; Дії 2:22; Дії 2:36; Дії 3:6; Дії 3:15) 11 Він є камінь, знехтуваний вами, будівничими, — камінь, що став наріжним. (Пс 117:22; Мт 21:42) 12 І в нікому іншому немає спасіння, бо під небом немає іншого імені, даного людям, яким належить нам спастися! (Дії 2:21) 



13 Помітивши відвагу Петра й Івана і дізнавшись, що це люди невчені й прості, вони дивувалися, бо знали їх, що були з Ісусом. (Мт 26:71; Лк 22:56; Ів 7:15; Дії 2:29; Дії 3:1; 1Кор 14:23) 14 І дивлячись на оздоровленого чоловіка, який стояв з ними, вони нічого не могли сказати проти. (Лк 21:15) 15 Наказавши їм вийти із синедріону[3], вони радилися між собою, (Дії 5:34) 16 кажучи: Що нам робити з цими людьми? Адже через них зроблено явне чудо, яке відоме всім, хто живе в Єрусалимі, — і не можемо того заперечувати. (Ів 11:47; Дії 2:14) 17 Але щоби більше не поширювалося між народом, заборонімо їм [під загрозою], щоби далі нікому з людей не говорили про це Ім’я! (Дії 5:28; Дії 5:40) 18 І, покликавши їх, наказали зовсім не говорити і не навчати в Ім’я Ісуса. (Дії 5:21; Дії 5:28) 19 А Петро та Іван у відповідь сказали їм: Розсудіть, чи справедливо перед Богом більше слухати вас, аніж Бога? (Дії 3:1; Дії 5:29) 20 Адже ми не можемо не розповідати про те, що бачили і чули! (Дії 22:15; 2Кор 13:8; 1Ів 1:1; 1Ів 1:3) 21 Вони ж, погрозивши, відпустили їх, нічого не знаходячи, щоби покарати їх, — через народ, бо всі прославляли Бога за те, що сталося. (Дії 5:40) 22 А чоловік, з яким сталося це чудо зцілення, мав понад сорок років. 



23 Коли їх відпустили, вони прийшли до своїх і переказали те, що їм говорили первосвященики і старші. (Дії 9:21; Дії 22:30; Дії 23:14; Дії 25:2; Дії 25:15) 24 Ті, коли почули, однодушно піднесли голос до Бога й сказали: Владико [Боже], Ти, Котрий створив небо і землю, море й усе, що в них! (Пс 145:6; Лк 2:29; Дії 1:14; Дії 14:15; Дії 17:24; Юда 1:4; Об 10:6; Об 14:7) 25 Який Святим Духом устами нашого батька, Твого слуги Давида, сказав: Чому розбушувалися люди, і народи задумали марноту? (Пс 2:1) 26 Зійшлися земні царі, зібралися правителі разом проти Господа та проти Його Христа! 27 Адже справді в цьому місті зібралися проти святого Слуги Твого Ісуса, Якого Ти помазав, — Ірод і Понтій Пилат із язичниками та людьми Ізраїлю, (Лк 23:12; Дії 3:14; Дії 3:26; Дії 10:38) 28 аби здійснити те, що наперед призначила Твоя рука і Твоя воля, щоб воно сталося. (Дії 2:23) 29 Тепер же, Господи, поглянь на їхні погрози і дай Своїм рабам з усією сміливістю говорити Твоє слово. (Дії 2:29; Дії 8:25) 30 Коли простягнеш Свою руку для оздоровлення, ознак і чудес, щоби збувалися вони святим Ім’ям Твого слуги Ісуса! (Дії 4:27; Дії 5:12) 31 І як вони помолилися, затряслося те місце, де вони були зібрані, і всі наповнилися Святим Духом і сміливо почали говорити Боже Слово. (Дії 2:4; Дії 4:29; Дії 16:26) 



32 Усі ті, які повірили, мали одне серце і душу; і ніхто нічого зі свого майна не називав власним, бо все було в них спільне. (Дії 2:42; Дії 2:44; Дії 2:45) 33 Апостоли з великою силою свідчили про воскресіння Господа Ісуса, і велика благодать була на них усіх. (Лк 2:40; Дії 1:21; Дії 1:22) 34 Не було між ними жодного нужденного. Бо ті, хто мав поле або дім, продавали їх та приносили кошти від проданого (Дії 2:45) 35 і клали біля ніг апостолів, а кожному давалося те, чого хто потребував. (Дії 2:45; Дії 4:37; Дії 5:2) 36 Так Йосиф, прозваний апостолами Варнавою, — що в перекладі означає«син потіхи», — левіт, родом з Кіпру, (Дії 9:27; Дії 11:22; Дії 11:30; Дії 12:25; Дії 13:1; 1Кор 9:6; Гал 2:1; Кол 4:10) 37 мав поле; він продав його, приніс гроші й поклав біля ніг апостолів. (Дії 2:45; Дії 4:35) 

© 2011, Українське Біблійне Товариство (Ukrainian Bible Society)

Дії 4

Новий Переклад Українською



1 Поки Петро та Іван говорили до народу, підійшли до них священники, начальник храмової охорони та садукеї. 2 Вони були дуже незадоволені тим, що Петро та Іван навчали народ та звіщали воскресіння з мертвих в Ісусі. 3 Вони схопили їх та кинули у в’язницю до ранку, бо вже був вечір. 4 Багато з тих, що чули слово, увірували; і число віруючих збільшилося до п’яти тисяч. 5 Наступного дня керівники, старійшини та книжники зібралися разом у Єрусалимі. 6 Там були первосвященник Анна, Каяфа, Іван, Олександр та інші з роду первосвященників. 7 Вони поставили Петра та Івана посередині та запитали: ―Якою силою або чиїм ім’ям ви зробили це? 8 Тоді Петро, сповнений Духом Святим, сказав їм: ―Начальники народу та старійшини! 9 Якщо ви сьогодні вимагаєте відповіді від нас за добрий вчинок, зроблений хворій людині, і питаєте, як її було зцілено, 10 тоді ви та весь народ Ізраїлю мусите знати: ім’ям Ісуса Христа з Назарета, Якого ви розіп’яли і Якого Бог воскресив із мертвих, цей чоловік стоїть перед вами зцілений. 11 Ісус – «Камінь, відкинутий вами, будівничими, Що став наріжним каменем».[1] (Пс 117:22) 12 Немає ні в кому іншому спасіння, бо немає під небом іншого імені, даного людям, яким ми маємо бути спасенні. 13 Побачивши сміливість Петра та Івана й зрозумівши, що це звичайні та неосвічені люди, здивувалися та усвідомили, що вони були з Ісусом. 14 Але оскільки бачили, що біля них стоїть зцілений, не могли їм нічого заперечити. 15 Тоді наказали їм вийти із Синедріону та почали радитися між собою, кажучи: 16 «Що ж нам робити з цими людьми? Адже всі жителі Єрусалима знають, що через них відбулося явне знамення, і ми не можемо цього спростувати. 17 Однак щоб це не поширювалося далі серед народу, накажімо їм більше не говорити про це ім’я жодній людині». 18 І, покликавши їх, заборонили говорити й навчати в ім’я Ісуса. 19 Але Петро та Іван відповіли їм: «Розсудіть самі, чи справедливо перед Богом слухати більше вас, ніж Бога? 20 Адже ми не можемо мовчати про те, що чули та бачили». 21 Пригрозивши їм ще раз, вони відпустили їх, бо не знайшли способу, як їх покарати, оскільки весь народ прославляв Бога за те, що сталося. 22 Чоловік, з яким сталося це знамення зцілення, мав більше сорока років. 



23 Коли їх відпустили, вони пішли до своїх і розповіли, що їм сказали первосвященники та старійшини. 24 Почувши це, усі звернулися разом до Бога, кажучи: «Владико! Ти створив небеса, землю, море й усе, що в них.[2] (Пс 145:6) 25 Ти промовив Святим Духом через вуста Давида, нашого батька й Твого служителя: „Чому бентежаться народи і племена задумують марне? 26 Повстають царі землі, і можновладці гуртуються разом проти Господа й проти Його Помазанця[3]“.[4] (Пс 2:1; Пс 2:2) 27 Бо справді об’єдналися в цьому місті Ірод і Понтій Пилат разом з язичниками та народом Ізраїлю проти Твого святого Слуги Ісуса, Якого Ти помазав. 28 Вони зробили те, що Твоя рука й Твоя воля визначили заздалегідь, щоб здійснилося. 29 І тепер, Господи, подивися на їхні погрози і дай рабам Твоїм з усією сміливістю звіщати Твоє Слово. 30 Простягни руку Свою та зцілюй хворих, роби чудеса та знамення через ім’я Твого святого Слуги Ісуса!» 31 Після того, як вони помолилися, місце, де вони знаходились, затремтіло, усі наповнилися Святим Духом і сміливо почали звіщати Слово Боже. 



32 Уся спільнота віруючих була єдина серцем і душею. Ніхто не казав, що його майно належить тільки йому, але все в них було спільне. 33 Апостоли з великою силою свідчили про воскресіння Господа Ісуса, і велика благодать була на всіх. 34 Серед них не було нужденних, бо власники земель та будинків продавали їх, приносили отримані гроші 35 та клали їх до ніг апостолів. Ці гроші розподілялися кожному за його потребою. 36 Йосиф, якого апостоли звали Варнавою (що перекладається як«син утіхи»), левіт, родом із Кіпру, 37 який володів ділянкою землі, продав її та приніс гроші й поклав їх до ніг апостолів. 

New Ukrainian Translation TM, New Testament and Psalms
Copyright © 2022 by Biblica, Inc.
Used with permission. All rights reserved worldwide.

“Biblica”, “International Bible Society” and the Biblica Logo are trademarks registered in the United States Patent and Trademark Office by Biblica, Inc. Used with permission.