1Повчання Асафові. Послухай-но, народе мій, настанову мою, схиліть вуха свої до слів моїх вуст!2Відкрию в притчі вуста мої, промовлю загадки прадавніх часів,3які ми чули й пізнали і які розповідали нам предки наші.4Не будемо приховувати їх від синів наших, розкажемо наступному поколінню про хвалу ГОСПОДА й могутність Його, про чудеса, які Він здійснив.5Він засвідчив одкровення Своє Якову й встановив в Ізраїлі Закон Свій, який заповідав предкам нашим, щоб вони навчили нащадків своїх,6щоб знало наступне покоління, щоб діти, що народитися мають, сповістили свого часу й своїм нащадкам.7Тоді вони сподівання своє покладуть на Бога, і не забуватимуть діянь Божих, і будуть дотримуватися Його заповідей.8Вони не будуть подібні до своїх предків, покоління впертого й бунтівного, роду, чиє серце непевне і чий дух невірний Богові.9Сини Єфремові, хоча й озброєні стрільці з лука, назад повернулися у день битви.10Не дотримувалися вони Завіту Божого й відмовилися ходити в Законі Божому.11Вони забули про Його звершення й чудеса, що Він їм показав.12Перед предками їхніми здійснив Він чудо в землі Єгипту, в околицях Цоану[1].13Він розділив навпіл море й провів їх через нього, і поставив води грудами.[2]14Вів їх хмарою вдень, і цілу ніч – світлом вогню.[3]15Він розсікав скелі в пустелі й напував їх, немов із великої безодні.[4]16Із скелі вивів потоки, і потекли рікою води.17Але вони продовжували грішити проти Нього, бунтувати проти Всевишнього на висохлій землі.18Випробовували Бога в серцях своїх, вимагаючи їжу за своїми примхами.[5]19Вони говорили зухвало проти Бога, кажучи: «Чи не міг би Бог накрити стіл у пустелі?20Ось Він вдарив скелю, і потекли води, хлинули потоки. Хіба ж не може Він дати хліба чи приготувати м’яса народові Своєму?»[6]21Тому, коли почув це ГОСПОДЬ, то розгнівався: вогонь загорівся проти Якова, і гнів Його спалахнув на Ізраїля,22бо не повірили вони Богові й не покладали надії на Його спасіння.23Тож наказав Він хмарам вгорі, і відчинив ворота небес,24і дощем пролив на них манну, щоб їли, і дав їм зерно небесне.[7]25Хліб могутніх[8] їла людина, Він послав їм їжі вдосталь.26Він здійняв східний вітер у небесах і навів Своєю могутністю вітер південний.27Дощем пролив Він на них м’ясо, немов пил, і, неначе пісок морський, – птахів крилатих,28яких розкидав Він серед табору, навколо помешкань їхніх.29Вони їли й добре наситилися – Він задовольнив бажання їхнє.30Та ще не встигли вони вгамувати своєї примхи, ще їжа була в них на вустах,31як гнів Божий піднявся проти них, і вигубив найбільш пишних із них, і повалив додолу юнаків Ізраїля.32Та попри все це вони далі грішили й не вірили чудесам Його.33Тому Він загубив дні їхні в марноті й роки їхні – у смутку.34Коли Він вбивав їх, тоді вони шукали Його, і наверталися, і прагнули Бога.35І згадували, що Бог – їхня скеля і що Бог Всевишній – їхній Визволитель.36Тоді промовляли Йому лестощі устами своїми і язиками своїми неправду перед Ним говорили;37та серцями своїми не були вони з Ним щирі й не берегли вірності Його Завітові.38Та Він, милостивий, прощав гріх і не знищував їх. Багато разів відвертав гнів Свій і не будив усієї Своєї люті.39Він пам’ятав, що вони – тіло, вітер, що йде й не повертається.40Скільки разів вони бунтували проти Нього в пустелі, засмучували Його в дикій землі!41Знову й знову випробовували Бога й засмучували Святого Ізраїлевого.42Не пам’ятали ні діянь руки Його, ні того дня, коли Він визволив їх від ворога,43коли ознаки Свої показав у Єгипті й чудеса Свої в околицях Цоану.[9] (Пс 77:12)44Він перетворив їхні ріки на кров, і з потоків своїх вони пити не могли.45Він послав на них рої комах, які пожирали їх, і жаб, що губили їх.46Він віддав врожай їхній гусені й збіжжя їхнє – сарані.47Побив виноградники їхні градом і шовковиці – кригою.48Він віддав на поталу градові їхню худобу й отари їхні – блискавкам.49Він послав на них полум’я Свого гніву, лють, обурення й біду – посольство злих ангелів.50Вирівняв стежку для гніву Свого; не утримав їхніх душ від смерті, але віддав життя їхнє на поталу моровиці.51І вразив усіх первістків у Єгипті – перші плоди сили чоловічої в шатрах Хамових.[10]52Немов овець отару, Він вивів народ Свій, і, неначе стадо, провадив їх у пустелі.53Вів їх у безпеці, так що вони не боялися, а ворогів їхніх вкрило море.54І привів їх до границь святині Своєї, до тієї гори, яку здобула Його правиця.55Прогнав перед ними народи, і простягнув мотузку землемірну, щоб спадок їхній переділити, і в наметах їхніх поселив племена Ізраїлеві.56Але вони випробовували Бога Всевишнього, бунтували проти Нього й не дотримувалися Його одкровень.57І відступали, і зраджували, як і батьки їхні; викручувалися, як висковзує з рук кривий лук.58Гнівили Його в капищах на своїх пагорбах та ідолами своїми будили Його ревнощі.59Почув Бог, і запалав гнівом, і геть відцурався Ізраїля.60Покинув Оселю Свою в Шило – шатро, в якому Він мешкав серед людей.[11]61І віддав Він могутність Свою у полон і красу Свою – у руки ворога.[12]62Віддав Він народ Свій мечу на поталу й гнівом запалав на спадщину Свою.63Юнаків їхніх пожер вогонь, а їхнім дівчатам весільних пісень не співали.64Священники його попадали від меча, а вдови його не плакали.65Тоді прокинувся Володар, немов від сну, неначе воїн, що витверезився від вина.66І вразив ворогів його ззаду, вкрив їх вічною ганьбою.67Тоді відцурався Він шатра Йосифового й не обрав племені Єфремового.68Але вибрав Він плем’я Юди, гору Сіон, яку полюбив.69Він збудував, немов висоти небес, святилище Своє, і, як землю, заклав основи його навіки.70І обрав Свого слугу Давида, узявши його від кошар овечих,[13]71привів його від овечок дійних, щоб пасти Якова, народ Свій, Ізраїля, Свій спадок.72І він пас їх у невинності свого серця і вів їх розумно руками своїми.