1Псалом Асафів. Який же добрий Бог до Ізраїля, до чистих серцем!2А в мене ледь не похитнулися мої ноги, мало не втратили опору мої стопи,3коли я позаздрив нерозумним, побачивши добробут нечестивих!4Адже немає в них страждань до самої смерті й тіла їхні пашіють здоров’ям.5Вони вільні від тягарів людських, і труднощі людські не торкаються їх.6Тому пиха вкрила їм шию намистом, насильство вдягає їх неначе шати.7Вирячилися від жиру їхні очі – збулися в них розбещені задуми серця.8Глузують і говорять злісно, розмовляють зухвало про пригнічення.9На небеса зазіхають вуста їхні, і язик їхній по землі походжає.10Тому туди ж народ Його звертається, п’ють собі жадібно воду[1] повною мірою.11Вони говорять: «Як дізнається Бог? Хіба є знання у Всевишнього?12Ось вони нечестиві, але завжди безтурботні й примножують статки!»13Так чи не дарма я тримав у чистоті моє серце й обмивав у невинності мої руки?14Я був уражений картанням цілий день і докорами сумління – щоранку.15Якби сказав я сам собі: «Буду міркувати, як вони!», то цим я зрадив би рід синів Твоїх.16І роздумував я, щоб пізнати це, але воно було тяжким в очах моїх.17Аж поки не увійшов я до святилища Божого й не зрозумів, яким буде їхній кінець.18Так, Ти ставиш їх на стежках слизьких і потім штовхаєш їх до загибелі.[2]19Як несподівано вони перетворилися на руїну, зникли, згинули від жаху!20Як сновидіння зникає після пробудження, так і Ти, Владико, повставши, їхні мрії обернеш на сором.[3]21Коли ж серце моє гарячилося й нутрощі мої терзалися,22тоді я був невігласом і нерозумним, мов худоба, перед Тобою.23Та я завжди з Тобою: Ти тримаєш мою правицю у Своїй руці.24Ти ведеш мене Своєю порадою, а потім приймеш мене у славу.25Хто є в мене на небі, крім Тебе? Коли Ти зі мною, нічого на землі не хочу!26Виснажилося моє тіло й моє серце, та скеля серця мого й доля моя навіки – Бог!27Ось ті, хто далекий від Тебе, загинуть; Ти знищиш усіх, хто блукає вдалині від Тебе.28А щодо мене, то добре мені наближатися до Бога; у Володаря ГОСПОДА мій притулок, щоб я міг звіщати Його діяння.