1Урятувавшись, ми дізналися, що острів називається Мальта.2Мешканці острова виявили до нас надзвичайну гостинність. Вони, запаливши вогонь, прийняли всіх нас, тому що падав дощ і було холодно.3Коли Павло, зібравши купу сухих дров, поклав їх на вогонь, гадюка, яка виповзла від жару, вчепилася за його руку.4Мешканці, побачивши, що з його руки звисає змія, говорили одне одному: «Без сумніву, цей чоловік – убивця: він урятувався з моря, але справедливість не дозволила йому жити».5Однак Павло струсив змію у вогонь, не зазнавши жодної шкоди.6Вони очікували, що він почне опухати або негайно впаде мертвий. Але, чекаючи довго, побачили, що нічого поганого з ним не сталося. Тоді змінили свою думку й казали, що він – бог.7Неподалік від того місця були землі, які належали начальникові острова, на ім’я Публій. Він прийняв нас, і ми гостювали в нього три дні.8І сталося, що батько Публія лежав хворий на лихоманку та кишкову інфекцію. Павло увійшов до нього, помолився та, поклавши на нього руки, зцілив його.9Після цього й інші хворі з острова приходили та отримували зцілення.10Вони вшанували нас великими почестями й, коли ми відпливали, забезпечили нас усім необхідним.
Прибуття до Рима
11Через три місяці ми відпливли на олександрійському кораблі, котрий мав знак Діоскурів та перезимував на острові.12Ми припливли до Сиракуз та пробули там три дні.13Відпливши звідти, прибули до Регії. Наступного дня повіяв південний вітер, і через день ми прибули до Путеолі.14Там знайшли братів, і вони просили нас залишитися з ними сім днів. І так ми прибули до Рима.15Тамтешні брати, почувши про нас, вийшли нам назустріч до форуму Аппія й до Трьох Таверн. Побачивши їх, Павло подякував Богові та підбадьорився.16Ми прибули до Рима, сотник передав в’язнів начальникові охорони,[1] а Павлові було дозволено жити окремо. З ним був тільки воїн, який його охороняв.
Служіння в Римі
17Через три дні Павло скликав знатних юдеїв і, коли вони зібралися, промовив до них: ―Брати, я не зробив нічого проти нашого народу або проти звичаїв батьків, проте мене було заарештовано в Єрусалимі та видано в руки римлян,18які, розглянувши мою справу, хотіли звільнити мене, тому що ніякої провини, вартої смерті, на мені не було.19Але оскільки юдеї протистояли цьому, я був змушений звернутися до Кесаря, проте не для того, щоб звинуватити в чомусь мій народ.20Саме з цієї причини покликав вас, щоб побачити та поговорити, бо за надію Ізраїлю на мені ці кайдани.21Вони відповіли: ―Ми не отримали щодо тебе жодного листа з Юдеї, і ніхто з братів, що приходили, не сповістив і не сказав нічого поганого про тебе.22Однак ми б хотіли почути від тебе, що ти думаєш, бо нам відомо, що всюди говорять проти цього угрупування.23У призначений день до його помешкання прийшло їх ще більше. Павло з ранку до вечора свідчив їм про Царство Боже, намагаючись переконати їх про Ісуса на підставі Закону Мойсея та Пророків.24Одні були переконані тим, що він казав, інші ж не вірили.25Коли, не дійшовши згоди, відходили, Павло сказав такі слова: «Правильно промовив Дух Святий через пророка Ісаю вашим батькам:26„Піди до цього народу та скажи: «Ви будете слухати й слухати, але ніколи не зрозумієте; будете дивитись і дивитись, але ніколи не побачите.27Бо серце цього народу згрубіло, важко стали чути вухами й очі свої заплющили, щоб не побачити очима, не почути вухами, не зрозуміти серцем і не навернутись, щоб Я зцілив їх»“.[2]28Отже, нехай вам буде відомо, що це спасіння Боже було надіслане язичникам, і вони його почують».29Після цих слів юдеї розійшлися, сперечаючись між собою.[3]30Павло цілих два роки залишався там на власному утриманні й приймав усіх, хто заходив до нього.31Він проповідував Царство Боже та навчав про Господа Ісуса Христа сміливо та без перешкоди.