1Коли було вирішено, що ми попливемо до Італії, Павла та інших ув’язнених передали сотникові, на ім’я Юлій, з когорти Августа.2Ми сіли на адрамітський корабель, який мав плисти до кількох міст Азії, і відпливли. З нами був Аристарх, македонець із Солуня.3Наступного дня ми пристали в Сидоні. Юлій добре ставився до Павла й дозволив йому піти до своїх друзів та отримати догляд.4Відчаливши звідти, ми попливли під укриттям Кіпру, тому що вітри були протилежні;5перетнувши відкрите море, що омиває береги Килікії та Памфілії, причалили до Міри в Лікії.6Там сотник знайшов олександрійський корабель, який плив до Італії, і посадив нас на нього.7Повільно пропливши багато днів, ми насилу дісталися до Кніду. Оскільки вітер не дозволяв триматися потрібного напрямку, ми попливли біля Криту навпроти Салмона.8З труднощами минувши його, припливли до одного міста, що зветься Добра Пристань, поблизу якого було місто Ласея.9Як минуло багато часу й плавання вже стало небезпечним, бо й піст проминув, Павло радив:10«Я бачу, що наша подорож буде з труднощами та великими втратами не тільки для вантажу та корабля, але й для нашого життя».11Проте сотник більше послухався керманича та власника корабля, ніж Павлових слів.12Через те, що пристань не була придатна для зимівлі, більшість вирішила відплисти звідти, щоб, якщо можна, дістатися до Фініка й перезимувати в порту на Криті, відкритому для південно-західних та північно-західних вітрів.
Буря на морі
13Тож як повіяв південний вітер, подумали, що досягли бажаного, і, піднявши вітрила, попливли вздовж Криту.14Та незабаром зі сторони острова зірвався ураганний вітер, що зветься Евракілон.15Він підхопив корабель, так що неможливо було протистояти, ми піддалися вітрові й нас понесло.16Підпливши до маленького острівця, що зветься Клавдою, ми ледве змогли втримати рятувальний човен.17Коли ж його підняли, намагалися канатами обв’язати корабель. Побоюючись, щоб не попасти на мілину Сирту, опустили вітрила[1]; і так нас понесло.18Наступного дня нас так сильно кидала буря, що ми почали викидати вантаж.19Третього дня ми власними руками викидали корабельне знаряддя.20Оскільки ні сонце, ні зорі не з’являлися багато днів, а шторм не зменшувався, ми втратили вже всяку надію на порятунок.21Оскільки давно нічого не їли, Павло став посеред них та промовив: «Люди, треба було послухати моєї поради й не відпливати з Криту, тоді б ви не зазнали такої біди та шкоди.22А тепер закликаю вас бути бадьорими, бо ніхто з вас не втратить життя, тільки корабель розіб’ється.23Цієї ночі мені з’явився ангел Бога, Якому я належу і Якому служу.24Він сказав мені: „Павле, не бійся! Ти повинен стати перед Кесарем. І ось Бог дарував тобі всіх, хто пливе з тобою“.25Тому, люди, будьте бадьорі! Я вірю Богові, і все буде так, як мені сказано.26Нас має викинути на якийсь острів».
Порятунок
27Коли настала чотирнадцята ніч, нас усе ще носило по Адріатичному морю. Десь опівночі моряки стали припускати, що ми наближаємося до якоїсь землі.28Помірявши глибину, виявили двадцять сажнів[2]. Пропливши ще трохи, знову поміряли, і було п’ятнадцять сажнів[3].29Побоюючись, щоб не натрапити на скелясті місця, скинули з корми чотири якорі й молилися, щоб скоріше настав день.30А коли моряки намагалися втекти з корабля й опускали рятувальний човен у море, вдаючи, ніби бажають спустити якорі з передньої частини,31Павло сказав сотникові та воїнам: «Якщо вони не залишаться на кораблі, ви не зможете врятуватися».32Тоді воїни перерізали канати рятувального човна, і він впав у море.33Коли почало розвиднятись, Павло закликав усіх поїсти, кажучи: «Сьогодні вже чотирнадцятий день, як ви перебуваєте в очікуванні, нічого не ївши.34Тому прошу вас поїсти, бо це сприятиме вашому порятунку; жоден із вас навіть волосини з голови не втратить».35Сказавши це, узяв хліб, подякував Богові перед усіма, розламав та почав їсти.36Тоді всі підбадьорились і стали їсти.37А всіх нас на кораблі було двісті сімдесят шість осіб.38Як всі наїлися, то стали облегшувати корабель, викидаючи зерно в море.39Коли настав день, вони не розпізнали землі, але побачили якусь затоку з піщаним берегом, до якого вирішили причалити кораблем, якщо зможуть.40Відрізавши якорі, залишили їх у морі; водночас розв’язали канати з керма й, піднявши мале вітрило за вітром, попрямували до берега.41Однак, наскочивши на мілину між двома течіями, ніс корабля застряг і став нерухомий, а корму розбивало силою хвиль.42Тоді воїни вирішили вбити всіх в’язнів, щоб ніхто, випливши, не втік.43Проте сотник, бажаючи врятувати Павла, утримав їх від цього наміру. Він наказав тим, хто вміє плавати, стрибати першими та дістатися берега,44а іншим – рятуватися на дошках або на рештках корабля. І таким чином усі дісталися до суші.