1Павло подивився уважно на Синедріон та сказав: «Брати, до цього дня я жив перед Богом із добрим сумлінням».2Тут первосвященник Ананія наказав тим, хто стояв біля нього, ударити його по вустах.3Тоді Павло промовив до нього: ―Бог тебе вдарить, стіно побілена! Ти сидиш тут, аби судити мене за Законом, але сам, всупереч Закону, наказуєш мене вдарити!4Ті, що стояли біля нього, сказали: ―Ти ображаєш Божого первосвященника?5Павло відповів: ―Брати, я не знав, що він первосвященник. Бо написано: «Керівника народу твого не злослов».[1]6Знаючи, що одна частина з них – садукеї, а друга – фарисеї, Павло вигукнув у Синедріоні: ―Брати, я фарисей, син фарисея, і мене судять за надію у воскресіння з мертвих!7Коли він це сказав, між фарисеями та садукеями виникла незгода, і натовп розділився;8бо садукеї кажуть, що немає воскресіння з мертвих, ні ангелів, ні духів. Фарисеї ж визнають усе це.9Здійнявся великий крик, деякі книжники з фарисейської сторони піднялися й рішуче сказали: «Ми не знаходимо нічого поганого в цій людині! Може, і справді якийсь дух або ангел говорив до нього?»10Колотнеча ставала дедалі більшою; і Трибун, боячись, щоб вони не розірвали Павла, наказав воїнам зійти, забрати його з-поміж них і відвести у фортецю.11Наступної ночі Господь став перед Павлом та промовив: «Будь сміливим! Бо як ти свідчив про Мене в Єрусалимі, так будеш свідчити і в Римі».
Заколот проти Павла
12Коли настав день, деякі юдеї зібрались і заприсягнулися, що не їстимуть і не питимуть, поки не вб’ють Павла.13Тих, хто дав клятву, було більше сорока людей.14Вони пішли до первосвященника та старійшин і сказали: «Ми зв’язали себе клятвою не їсти, поки не вб’ємо Павла.15Тепер ви та Синедріон скажіть Трибуну привести його до вас, начебто ви бажаєте докладніше розглянути його справу. Ми ж будемо готові й, перш ніж він наблизиться, ми вб’ємо його».16Але про цю змову довідався син Павлової сестри. Він пішов до фортеці та повідомив Павлові.17Тоді Павло покликав одного із сотників та сказав: «Відведи цього юнака до Трибуна, він має йому щось сказати».18Той відвів його до Трибуна й сказав: ―В’язень Павло покликав мене й просив привести цього юнака до тебе. Він має щось тобі сказати.19Трибун узяв його за руку та, відвівши набік, спитав: ―Що ти маєш мені сказати?20Юнак сказав: ―Юдеї змовилися, що проситимуть тебе завтра привести Павла до Синедріону, нібито бажають більш докладно допитати його.21Але ти не слухай їх, тому що більше сорока людей підстерігають його. Вони поклялися не їсти й не пити, поки не вб’ють його. І тепер вони готові й чекають від тебе розпорядження.22Трибун відпустив юнака, наказавши йому: ―Нікому не говори про те, що сказав мені.
Павло надісланий до Кесарії
23Потім покликав двох сотників і наказав їм: «Приготуйте двісті воїнів, сімдесят вершників і двісті стрільців, щоб о третій годині[2] ночі йти до Кесарії.24Приведіть коней і для Павла, щоб він був у безпеці доставлений до намісника Фелікса».25Він написав листа такого змісту:26«Клавдій Лісій до поважного намісника Фелікса. Вітання!27Цього чоловіка схопили юдеї і вже збиралися вбити. Але, довідавшись, що він римський громадянин, я прийшов разом із воїнами й визволив його.28Бажаючи дізнатися причину його обвинувачення, привів його до їхнього Синедріону.29Я виявив, що обвинувачення пов’язане з їхнім Законом, але немає нічого, що заслуговувало б на смерть або ланцюги.30Коли мені повідомили про змову проти нього, я відразу надіслав його до тебе, наказавши й обвинувачам оскаржити його перед тобою. Будь здоровий!»31Отже, воїни, згідно з наказом, взяли Павла й вночі привели в Антипатриду.32Наступного дня, залишивши вершників, щоб ішли з ним далі, воїни повернулися до фортеці.33Коли вершники прийшли до Кесарії, то, передавши листа наміснику, поставили Павла перед ним.34Намісник, прочитавши листа, спитав Павла, з якої він провінції. Дізнавшись, що він із Килікії,35сказав: «Я тебе послухаю, коли прийдуть ті, хто тебе обвинувачує». І наказав стерегти його в преторії Ірода.