1Ein Lied von David.2Gott erhebt sich und zerstreut seine Feinde; alle, die ihn hassen, ergreifen vor ihm die Flucht.3Gott treibt sie auseinander wie Wind den Rauch. Wie Wachs im Feuer zerschmilzt, so vergehen alle, die Gott verachten, in seiner Gegenwart.4Diejenigen aber, die Gott die Treue halten, freuen sich, wenn er sich zeigt. Sie jubeln ihm zu, überwältigt von Freude.5Musiziert zu Gottes Ehre, besingt seinen Namen! Ebnet den Weg für den, der auf den Wolken reitet[1]: »HERR« ist sein Name. Jubelt ihm zu!6Ein Anwalt der Witwen und ein Vater der Waisen ist Gott in seiner heiligen Wohnung.7Den Einsamen gibt er ein Zuhause, den Gefangenen schenkt er Freiheit und Glück. Wer jedoch gegen jede Ordnung verstößt, der führt ein trostloses Leben.8Gott, als du vor deinem Volk herzogst und mit ihm die Wüste durchquertest,9da bebte die Erde; vom Himmel strömte der Regen herab, als du dich am Berg Sinai zeigtest, du Gott Israels.10Du ließest so viel Regen fallen, dass das ausgedörrte Land wieder fruchtbar wurde. Das Land, das du uns zum Erbe gegeben hattest,11wurde so zur Heimat für dein Volk. Du hast für sie gesorgt, du gütiger Gott!12Der Herr gab den Befehl, und viele Frauen verbreiteten die freudige Nachricht vom Sieg:13-14»Die feindlichen Könige jagen mit ihren Heeren davon, ja, sie ergreifen alle die Flucht! In den Häusern verteilt man schon die Beute: Silber und schimmerndes Gold – alles glitzert und glänzt in herrlicher Pracht![2] Wollt ihr da noch bei den Herden sitzen bleiben?«15Als der allmächtige Gott die feindlichen Könige aus dem Land jagte, da bedeckte die Beute den Berg Zalmon wie Schnee[3].16Mächtig erhebt sich der Berg Baschan, gewaltig ragen seine Kuppen empor.17Du zerklüfteter Berg, warum blickst du so neidisch auf Zion, den Berg, den Gott sich zu seinem Wohnsitz erwählt hat? Ja, für immer wird der HERR dort wohnen.18Unzählige Kampfwagen besitzt Gott, der Herr über die himmlischen Heere. Vom Sinai her zieht er in sein Heiligtum ein.[4]19Du bist in die Höhe hinaufgestiegen und hast Gefangene im Triumphzug mitgeführt. Du hast den Menschen Tribut auferlegt;[5] sogar die hartnäckigsten Feinde sind bereit, sich dir, HERR, unser Gott, zu unterwerfen.20Gepriesen sei der HERR für seine Hilfe! Tag für Tag trägt er unsere Lasten.21Er ist ein Gott, der eingreift, wenn wir in Not sind; ja, unser HERR kann sogar vom Tod erretten.22Seinen Feinden aber wird er den Kopf zerschmettern, denen, die sich von ihren Sünden nicht abbringen lassen.23Der Herr hat gesagt: »Ich ziehe meine Feinde zur Rechenschaft, ob sie sich im Baschangebirge verstecken oder gar im tiefen Meer.24Dann wirst du mit deinen Füßen in ihrem Blut stehen, und deine Hunde werden es auflecken.«25Gott, alle sind Zeugen deines Triumphzuges; sie sehen, wie du ins Heiligtum einziehst, du, mein Gott und König!26Die Sänger führen den Zug an, ihnen folgen die Harfenspieler, umringt von Mädchen, die das Tamburin schlagen:27»Preist Gott, ihr Chöre, preist den HERRN, ihr Nachkommen Israels!«28Darauf folgt Benjamin, der kleinste unter den Stämmen, nach ihm kommen die Fürsten von Juda mit ihrem Gefolge und schließlich die Fürsten von Sebulon und von Naftali.29Gott, zeige deine Macht, die du schon früher an uns erwiesen hast![6]30Dein Tempel ragt hoch über Jerusalem. Dorthin bringen dir Könige ihren Tribut.31Erschrecke die Großmacht Ägypten, das Ungeheuer am Nil! Weise die Machthaber und ihre Völker zurecht! Zerstreue die Nationen in alle Winde, die nach Beute gieren und den Krieg lieben![7]32Aus Ägypten werden Gesandte ankommen, Äthiopien wird herbeieilen und Gott reiche Geschenke bringen[8].33Singt zur Ehre Gottes, spielt für ihn auf euren Instrumenten, ihr Völker dieser Erde!34Er reitet durch den Himmel, der seit Urzeiten besteht. Hört, wie gewaltig seine Stimme ertönt!35Verkündet Gottes Herrschaft! Er regiert über Israel, und seiner Macht sind auch über den Wolken keine Grenzen gesetzt!36Die Menschen erschrecken und staunen, wenn er in seinem Heiligtum erscheint. Der Gott Israels gibt seinem Volk Stärke und Kraft. Gelobt sei Gott!
Psalm 68
Новий Переклад Українською
1Керівнику хору. На мотив«Лілея». Псалом Давидів.2Врятуй мене, Боже, бо води дійшли аж до шиї!3Я загруз у глибокій трясовині й не маю опори; увійшов у глибокі води, вируючий потік накрив мене.4Я виснажився від крику, моє горло палає. Очі мої вичерпалися від сліз, виглядаючи мого Бога.5Ненависників моїх стало більше, ніж волосся на моїй голові. Численними стали вороги мої, що хочуть знищити мене безпідставно: те, чого я не забирав у них, усе ж мушу повернути.6Боже, ти знаєш мою нерозсудливість, і провина моя не прихована від Тебе.7Нехай же не будуть через мене засоромлені ті, хто на Тебе, Владико, ГОСПОДИ воїнств, покладає надію. Нехай не будуть принижені через мене ті, хто шукає Тебе, Боже Ізраїля!8Адже заради Тебе я несу ганьбу, і безчестя вкрило моє обличчя.9Вигнанцем став я для братів моїх і чужинцем для синів моєї матері;10бо ревність до Дому Твого з’їдає мене, і образи тих, хто ганьбить Тебе, впали на мене.11Коли душа моя плакала постячись, то на ганьбу мені це обернулося.12Коли вдягав на себе лахміття, я став для них приказкою глузливою.13Пересуджують мене ті, хто сидить біля воріт, і наспівують про мене ті, що п’ють міцний напій.14А я молюся до Тебе, ГОСПОДИ, у сприятливий час. Боже, за великою милістю Своєю дай мені відповідь, заради вірності обіцяному Тобою спасінню.15Визволи мене з багнюки – нехай я не загрузну, але врятуюся від ненависників моїх і від водних глибин!16Нехай не накриє мене бурхливий водний потік, і не поглине мене трясовина, і провалля не зімкне наді мною своєї пащі.17Дай мені відповідь, ГОСПОДИ, бо добра милість Твоя; повернися до мене з усією щедрістю милосердя Твого.18Не ховай обличчя Свого від раба Твого, бо тісно мені. Поспіши відповісти мені!19Наблизься до душі моєї, визволи її; відкупи її заради ворогів моїх.20Ти знаєш, наскільки вкритий я ганьбою, соромом і безчестям – перед Тобою всі супротивники мої.21Ганьба розбила моє серце, і я розчавлений. Мав надію уникнути гніту, та не вдається, сподівався на втіху, та не знайшов її.22Але дали мені замість втішної їжі[1] жовч; і під час спраги моєї напоїли мене оцтом.[2] (Mt 27,34; Mt 27,48; Mk 15,36; Lk 23,36; Joh 19,29)23Нехай трапеза їхня стане для них пасткою, а їхній добробут – тенетами.24Нехай потемніють їхні очі, щоб не бачили, а їхні стегна завжди тремтять.25Вилий на них Свій гнів, і лють обличчя Твого нехай впаде на них.26Нехай будуть спустошені поселення їхні; у шатрах їхніх нехай не буде мешканця.27Адже вони переслідують тих, кого Ти вразив, і про муки поранених Тобою розповідають.28Додай же і цей гріх до їхніх гріхів, і нехай не увійдуть вони до праведності Твоєї.29Нехай вони викреслені будуть із книги життя і не будуть записані разом із праведниками.30Я ж пригнічений і сповнений болю – нехай Твій порятунок, Боже, підніме мене!31Я прославлю ім’я Бога піснею і величатиму Його подякою.32Це буде приємніше ГОСПОДЕВІ, ніж віл, ніж молодий бичок із рогами й роздвоєними копитами.[3]33Побачать пригнічені й зрадіють – ви, що Бога шукаєте, нехай серця ваші оживуть!34Бо прислухається до бідних ГОСПОДЬ і в’язнів Своїх не цурається.35Нехай прославляють Його небеса і земля, моря і все, що роїться в них,36бо врятує Бог Сіон і збудує міста Юди. І поселяться там, і вспадкують їх,37нащадки рабів Його вспадкують їх, і ті, хто любить ім’я Його, мешкатимуть у них.