Psalm 106 | Hoffnung für alle

Hoffnung für alle

Wir haben schwere Schuld auf uns geladen!

1 Halleluja – lobt den HERRN! Dankt dem HERRN, denn er ist gut, und seine Gnade hört niemals auf! 2 Wer könnte seine mächtigen Taten alle aufzählen? Wer könnte ihn jemals genug loben? 3 Glücklich sind alle, die sich an seine Ordnungen halten und immer das tun, was in Gottes Augen recht ist! 4 HERR, denke auch an mich, wenn du deinem Volk hilfst; komm auch zu mir und rette mich! 5 Lass mich mit eigenen Augen sehen, wie du dein auserwähltes Volk beschenkst! Ich will mich gemeinsam mit ihnen freuen und mit denen jubeln, die zu dir gehören. 6 Wir haben schwere Schuld auf uns geladen – wie schon unsere Vorfahren. Wir haben Unrecht begangen und dich missachtet! 7 Schon unsere Väter in Ägypten wollten nicht aus deinen Wundern lernen. Schnell vergaßen sie, wie oft du ihnen deine Liebe gezeigt hattest. Am Ufer des Schilfmeers lehnten sie sich gegen dich auf. 8 Trotzdem befreite sie der HERR, um seinem Namen Ehre zu machen und ihnen seine große Macht zu beweisen. 9 Er befahl dem Schilfmeer, sich zu teilen, und schon türmten die Fluten sich auf. Er führte sein Volk mitten hindurch, als wäre es trockenes Land. 10-11 Das Wasser schlug über den Verfolgern zusammen, und nicht einer kam mit dem Leben davon. So rettete er sie aus der Gewalt ihrer Feinde, unter deren Hass sie so lange gelitten hatten. 12 Da endlich glaubten sie seinen Worten und lobten ihn mit ihren Liedern. 13 Doch schon bald vergaßen sie, was er für sie getan hatte. Sie wollten nicht darauf warten, dass sein Plan sich erfüllte. 14 In der Wüste forderten sie Gott heraus, in ihrer Gier verlangten sie, Fleisch zu essen. 15 Da gab er ihnen, wonach sie gierten, doch hinterher schickte er eine schreckliche Seuche. 16 Im Lager sah man voller Neid auf Mose und auf Aaron, den heiligen Diener des HERRN. 17 Da öffnete sich auf einmal die Erde und verschlang die Aufrührer: Datan, Abiram und ihre Familien wurden in der Tiefe begraben. 18 Dann brach ein Feuer aus unter denen, die zu ihnen hielten, und verbrannte sie, weil sie Gott missachtet hatten. 19 Am Berg Horeb goss sich das Volk Israel ein goldenes Kalb und betete dieses Standbild an. 20 Die Herrlichkeit ihres Gottes tauschten sie ein gegen das Abbild eines Gras fressenden Stiers! 21 Sie vergaßen Gott, ihren Retter, der in Ägypten mächtige Taten vollbracht hatte. 22 Sie dachten nicht mehr an seine Wunder, an sein furchterregendes Handeln am Schilfmeer. 23 Schon sprach Gott davon, sie alle zu vernichten, doch Mose, sein Auserwählter, setzte sich für sie ein. Er wandte Gottes Zorn von ihnen ab, so dass sie nicht getötet wurden. 24 Dann verschmähten sie das schöne Land, denn sie glaubten Gottes Zusagen nicht. 25 Sie blieben in ihren Zelten und schimpften über den HERRN; seine Worte nahmen sie längst nicht mehr ernst. 26 Da hob er seine Hand zum Schwur und sagte: »Ich werde sie in der Wüste umkommen lassen 27 und ihre Nachkommen unter die Völker zerstreuen, damit sie dort in der Fremde untergehen!« 28 Sie warfen sich Baal an den Hals, dem Gott vom Berg Peor, und aßen das Fleisch von Opfertieren, die man doch toten Götzen geweiht hatte. 29 Ihr gottloses Treiben reizte den HERRN zum Zorn, da brach eine schreckliche Seuche unter ihnen aus. 30 Pinhas aber griff ein und hielt Gericht, und die Seuche hörte auf zu wüten. 31 So fand er Gottes Anerkennung – er und seine Nachkommen für alle Zeit. 32 Auch bei der Felsenquelle von Meriba forderten die Israeliten Gottes Zorn heraus, ihretwegen brach über Mose das Verhängnis herein: 33 Sie hatten ihn so wütend gemacht, dass er sich zu unbedachten Worten hinreißen ließ. 34 Sie beachteten nicht den Befehl des HERRN, die anderen Völker zu vernichten. 35 Stattdessen vermischten sie sich mit ihnen und übernahmen deren schreckliche Bräuche: 36 Sie beteten die Götter der Kanaaniter an, die ihnen schließlich zum Verhängnis wurden. 37 Ihre eigenen Söhne und Töchter opferten sie den Dämonen. 38 Sie vergossen unschuldiges Blut und entweihten das Land, indem sie ihre Kinder zu Ehren der Götzen Kanaans schlachteten. 39 Durch ihre bösen Taten wurden sie unrein in Gottes Augen – mit ihrem Treiben brachen sie ihm die Treue. 40 Da geriet der HERR in Zorn über Israel und verabscheute sein eigenes Volk. 41 Er gab sie in die Hand fremder Völker; sie wurden beherrscht von denen, die sie hassten. 42 Ihre Feinde unterdrückten sie, ihrer Gewalt musste Israel sich beugen. 43 Immer wieder befreite sie der HERR, aber sie dachten gar nicht daran, ihm zu gehorchen. So sanken sie durch ihre Schuld immer tiefer ins Unglück. 44 Doch als Gott ihre verzweifelte Lage sah und ihre Hilfeschreie hörte, 45 da dachte er an seinen Bund mit ihnen. Ja, seine Liebe zu ihnen war stark, darum tat es ihm leid, dass er sie ihren Feinden ausgeliefert hatte. 46 Er ließ sie Erbarmen finden bei denen, die sie gefangen hielten. 47 Rette uns, HERR, unser Gott! Hol uns heraus aus den Völkern, die dich nicht kennen, und führe uns wieder zusammen! Dann werden wir deinen heiligen Namen preisen und dir voller Freude unseren Dank bringen. 48 Gelobt sei der HERR, der Gott Israels, jetzt und für alle Zeit! Und das ganze Volk soll antworten: »Amen! Lobt den HERRN. Halleluja!«

Новий Переклад Українською

1 Славте ГОСПОДА, бо Він добрий, бо милість Його навіки! 2 Нехай скажуть це викуплені ГОСПОДОМ, ті, кого Він визволив від руки ворога 3 й зібрав із різних земель – зі сходу, заходу, з півночі й від моря. 4 Вони блукали в пустелі, дорогою в дикій землі, не знаходили там ні міста, ні поселення. 5 Були голодні й спраглі, виснажилися в них душі їхні. 6 Тоді заволали вони до ГОСПОДА у своїй скорботі, і Він врятував їх від їхніх страждань. 7 І повів їх шляхом прямим, щоб привести у місто, де будуть вони мешкати. 8 Нехай славлять ГОСПОДА за милість Його й чудеса Його для синів людських, 9 бо задовольнив Він душу спраглу й душу голодну наситив добром. 10 Вони сиділи в темряві й тіні смерті, закуті гнітом і залізом, 11 за те, що повстали проти слів Бога й знехтували порадою Всевишнього. 12 Він упокорив серця їхні працею тяжкою, вони спіткнулися, і ніхто не допомагав. 13 Тоді заволали вони до ГОСПОДА у своїй скорботі, і Він врятував їх від їхніх страждань. 14 І вивів їх із темряви й тіні смерті, і розірвав їхні кайдани. 15 Нехай славлять ГОСПОДА за милість Його й чудеса Його для синів людських, 16 бо зламав Він двері бронзові й розбив засуви залізні. 17 Нерозумні, через шлях беззаконь і гріхів своїх вони були пригнічені. 18 Будь-яка їжа стала гидкою душам їхнім, і підступили вони до воріт смерті. 19 Тоді заволали вони до ГОСПОДА у своїй скорботі, і Він врятував їх від їхніх страждань. 20 Послав Своє слово й зцілив їх, і визволив їх від погибелі. 21 Нехай дякують ГОСПОДЕВІ за милість Його й чудеса Його для синів людських, 22 і нехай приносять жертви подяки й сповіщають про діяння Його з вигуками радості. 23 Ті, хто виходить у море на кораблях, промишляють у великих водах, 24 бачили діяння ГОСПОДА й чудеса Його в глибині. 25 Він сказав – і піднявся вітер штормовий, здійняв високо хвилі. 26 Вони підняли кораблі до небес і скинули в безодню – душа моряків розтала через те лихо. 27 Кружляють, хитаються вони, немов п’яні, і вся мудрість їхня щезла. 28 Тоді заволали до ГОСПОДА у своїй скорботі, і Він визволив їх від їхніх страждань. 29 Він перетворив вітер штормовий на тишу, і замовкли морські хвилі.^[1] 30 Тоді моряки зраділи, що стихли хвилі, і Він привів їх до бажаної пристані. 31 Нехай славлять ГОСПОДА за милість Його й чудеса Його для синів людських. 32 Нехай величають Його в зібранні народу й на засіданні старійшин нехай прославляють Його. 33 Він перетворює ріки на пустелю й джерела води – на спраглу землю, 34 землю родючу – на солончак за злі вчинки тих, хто живе на ній. 35 Він перетворює пустелю на болотистий став і землю висохлу – на джерела води. 36 І поселяє там голодних, і вони будують місто для мешкання, 37 засівають поля й насаджують виноградники, що приносять рясний врожай. 38 Він благословляє їх, і вони розмножуються вельми, і худоба в них не убуває. 39 Та коли зменшуються числом і поникають вони через утиск, лихо й журбу, 40 Він виливає презирство на шляхетних мужів, і блукають вони в пустелі, де немає дороги. 41 А бідного Він підіймає із приниження і родину його робить численною, як отара овець. 42 Побачать це праведники й зрадіють, а кожен беззаконник стулить свої вуста. 43 Хто мудрий, нехай збереже ці слова й зрозуміє милість ГОСПОДА.