Matthäus 26 | Hoffnung für alle

Hoffnung für alle

Verschwörung gegen Jesus

1 Als Jesus diese Rede beendet hatte, sagte er zu seinen Jüngern: (Mk 14,1; Lk 22,1; Joh 11,47) 2 »Ihr wisst, dass übermorgen das Passahfest beginnt. Dann wird der Menschensohn an die Menschen ausgeliefert und ans Kreuz genagelt werden.« 3 Zu derselben Zeit versammelten sich die obersten Priester und die führenden Männer des Volkes im Palast des Hohenpriesters Kaiphas. 4 Sie berieten darüber, wie sie Jesus heimlich festnehmen und umbringen lassen könnten. 5 Sie waren sich aber einig: »Es darf auf keinen Fall während der Festtage geschehen, damit es nicht zu einem Aufruhr im Volk kommt.«

Ein Vermögen für Jesus

6 Jesus war in Betanien zu Gast bei Simon, der früher einmal aussätzig gewesen war. (Mk 14,3; Joh 12,1) 7 Während der Mahlzeit kam eine Frau herein. In ihren Händen hielt sie ein Fläschchen kostbares Öl, mit dem sie den Kopf von Jesus salbte. 8 Als die Jünger das sahen, regten sie sich auf: »Das ist ja die reinste Verschwendung! 9 Dieses Öl ist ein Vermögen wert! Man hätte es verkaufen und das Geld den Armen geben sollen.« 10 Als Jesus ihren Ärger bemerkte, sagte er: »Warum macht ihr der Frau Schwierigkeiten? Sie hat etwas Gutes für mich getan. 11 Arme, die eure Hilfe nötig haben, wird es immer geben, ich dagegen bin nicht mehr lange bei euch. 12 Indem sie das Öl auf mich goss, hat sie meinen Körper für mein Begräbnis vorbereitet. 13 Ich versichere euch: Überall in der Welt, wo Gottes rettende Botschaft verkündet wird, wird man auch von dieser Frau sprechen und von dem, was sie getan hat.«

Der Verrat

14 Anschließend ging einer der zwölf Jünger, Judas Iskariot, zu den obersten Priestern (Mk 14,10; Lk 22,3) 15 und fragte: »Was zahlt ihr mir, wenn ich Jesus an euch ausliefere?« Sie gaben ihm 30 Silbermünzen. 16 Von da an suchte Judas eine günstige Gelegenheit, um Jesus zu verraten.

Jesus feiert mit seinen Jüngern das Passahmahl

17 Am ersten Tag des Festes der ungesäuerten Brote kamen die Jünger zu Jesus und fragten: »Wo sollen wir für dich das Passahmahl vorbereiten?« (Mk 14,12; Lk 22,7; Lk 22,21; Joh 13,21)

Mk 14,12Lk 22,7Lk 22,21Joh 13,21

18 Jesus schickte sie zu einem bestimmten Mann in die Stadt und gab ihnen den Auftrag: »Geht zu ihm hin und teilt ihm mit, dass die Zeit für euren Lehrer gekommen ist. Sagt ihm, dass ich in seinem Haus mit meinen Jüngern das Passahmahl feiern will.« 19 Die Jünger taten, was Jesus ihnen befohlen hatte, und bereiteten alles vor. 20 Am Abend dieses Tages nahm Jesus mit den zwölf Jüngern am Tisch Platz. 21 Beim Essen erklärte er ihnen: »Ich versichere euch: Einer von euch wird mich verraten!« 22 Bestürzt fragte einer nach dem andern: »Du meinst doch nicht etwa mich, Herr?« 23 Jesus antwortete: »Einer von euch, der mit mir zusammen sein Brot in die Schüssel getaucht hat, ist es. 24 Der Menschensohn muss zwar sein Leben lassen, wie es in der Heiligen Schrift vorausgesagt ist; aber wehe dem, der ihn verrät! Dieser Mensch wäre besser nie geboren worden.« 25 Judas, der ihn später verraten würde, fragte wie die anderen auch: »Rabbi, ich bin es doch nicht etwa?« Da antwortete ihm Jesus: »Doch, du bist es!«;; (Mk 14,22; Lk 22,17; 1Kor 11,23) 26 Während sie aßen, nahm Jesus ein Brot, sprach das Dankgebet, brach das Brot in Stücke und gab es seinen Jüngern mit den Worten: »Nehmt und esst! Das ist mein Leib.« 27 Anschließend nahm er einen Becher Wein, dankte Gott und reichte ihn seinen Jüngern: »Trinkt alle daraus! 28 Das ist mein Blut, mit dem der neue Bund zwischen Gott und den Menschen besiegelt wird. Es wird zur Vergebung ihrer Sünden vergossen. 29 Ich sage euch: Von jetzt an werde ich keinen Wein mehr trinken, bis ich ihn wieder im Reich meines Vaters mit euch trinken werde.« 30 Nachdem sie das Danklied^[1] gesungen hatten, gingen sie hinaus an den Ölberg.

Jesus kündigt seine Verleugnung durch Petrus an

31 Unterwegs sagte Jesus zu seinen Jüngern: »In dieser Nacht werdet ihr euch alle von mir abwenden. Denn in der Heiligen Schrift steht: ›Ich werde den Hirten erschlagen, und die Schafe werden auseinanderlaufen.‹ (Sach 13,7; Mk 14,27; Lk 22,31; Joh 13,36)

Sach 13,7Mk 14,27Lk 22,31Joh 13,36

32 Aber nach meiner Auferstehung werde ich nach Galiläa gehen, und dort werdet ihr mich wiedersehen.« 33 Da beteuerte Petrus: »Wenn sich auch alle anderen von dir abwenden – ich halte auf jeden Fall zu dir!« 34 Doch Jesus erwiderte ihm: »Ich versichere dir: In dieser Nacht, noch ehe der Hahn kräht, wirst du dreimal geleugnet haben, mich zu kennen.« 35 »Auch wenn es bedeutet, dass ich mit dir sterben muss, werde ich das niemals tun!«, rief Petrus. Alle anderen Jünger beteuerten dies ebenfalls.

Im Garten Gethsemane

36 Dann ging Jesus mit seinen Jüngern in einen Garten am Ölberg, der Gethsemane heißt. Dort bat er sie: »Setzt euch hier hin und wartet auf mich! Ich will ein Stück weiter gehen und beten.« (Mk 14,32; Lk 22,39; Joh 18,1) 37 Petrus und die beiden Söhne von Zebedäus – Jakobus und Johannes – nahm er mit. Angst und tiefe Traurigkeit überfielen Jesus, 38 und er sagte zu ihnen: »Ich zerbreche beinahe unter der Last, die ich zu tragen habe.^[2] Bleibt hier und wacht mit mir!« 39 Jesus ging ein paar Schritte weiter, warf sich nieder und betete: »Mein Vater, wenn es möglich ist, dann lass den Kelch an mir vorübergehen und erspare mir dieses Leiden! Aber nicht was ich will, sondern was du willst, soll geschehen.« 40 Dann kam er zu den drei Jüngern zurück und sah, dass sie eingeschlafen waren. Er weckte Petrus und rief: »Konntet ihr denn nicht eine einzige Stunde mit mir wachen? 41 Bleibt wach und betet, damit ihr der Versuchung widerstehen könnt. Ich weiß, ihr wollt das Beste, aber aus eigener Kraft könnt ihr es nicht erreichen.^[3]« 42 Noch einmal ging er ein Stück weg, um zu beten: »Mein Vater, wenn mir dieser bittere Kelch nicht erspart bleiben kann, bin ich bereit, deinen Willen zu erfüllen!« 43 Als er zurückkam, schliefen die Jünger schon wieder; die Augen waren ihnen zugefallen. 44 Er ließ sie schlafen, kehrte wieder um und betete zum dritten Mal mit den gleichen Worten. 45 Dann kam er zu seinen Jüngern zurück und sagte: »Ihr schlaft immer noch und ruht euch aus? Jetzt ist es so weit, die Stunde ist gekommen: Der Menschensohn wird den gottlosen Menschen ausgeliefert. 46 Steht auf, lasst uns gehen! Der Verräter ist schon da.«

Verrat und Verhaftung

47 Noch während Jesus sprach, kam Judas, einer der zwölf Jünger, zusammen mit einer großen Gruppe von Männern, die mit Schwertern und Knüppeln bewaffnet waren. Die obersten Priester und die führenden Männer des Volkes hatten sie geschickt. (Mk 14,43; Lk 22,47; Joh 18,3) 48 Judas, der Verräter, hatte mit den Bewaffneten ein Zeichen vereinbart: »Der Mann, den ich zur Begrüßung küssen werde^[4], der ist es. Den müsst ihr festnehmen!« 49 Er ging direkt auf Jesus zu. »Sei gegrüßt, Rabbi!«, sagte er und küsste ihn. 50 Jesus sah ihn an: »Mein Freund! Tu, was du dir vorgenommen hast!« Sofort traten die Männer heran, packten Jesus und nahmen ihn fest. 51 Aber einer der Jünger, die bei Jesus waren, wollte das verhindern. Er zog sein Schwert, schlug auf den Diener des Hohenpriesters ein und hieb ihm ein Ohr ab. 52 Doch Jesus befahl ihm: »Steck dein Schwert weg! Wer Gewalt anwendet, wird durch Gewalt umkommen. 53 Ist dir denn nicht klar, dass ich meinen Vater um ein ganzes Heer von Engeln^[5] bitten könnte? Er würde sie mir sofort schicken. 54 Wie sollte sich aber dann erfüllen, was in der Heiligen Schrift vorausgesagt ist? Es muss alles so geschehen!« 55 Danach wandte sich Jesus an die Männer, die ihn festgenommen hatten: »Bin ich denn ein Verbrecher, dass ihr euch mit Schwertern und Knüppeln bewaffnet habt, um mich zu verhaften? Jeden Tag habe ich öffentlich im Tempel gelehrt. Warum habt ihr mich nicht dort festgenommen? 56 Aber auch dies geschieht, damit sich die Vorhersagen der Propheten erfüllen.« Da ließen ihn alle seine Jünger im Stich und ergriffen die Flucht.

Jesus vor Gericht

57 Die Männer, die Jesus festgenommen hatten, brachten ihn zu Kaiphas, dem Hohenpriester und Vorsitzenden des Hohen Rates. Bei ihm hatten sich die Schriftgelehrten und die führenden Männer des Volkes versammelt. (Mk 14,53; Lk 22,54; Lk 22,63; Joh 18,12; Joh 18,19)

Mk 14,53Lk 22,54Lk 22,63Joh 18,12Joh 18,19

58 In sicherem Abstand folgte ihnen Petrus bis in den Innenhof des hohepriesterlichen Palastes. Dort setzte er sich zu den Dienern, um zu beobachten, was mit Jesus geschehen würde. 59 Die obersten Priester und der ganze Hohe Rat suchten Zeugen, die durch ihre falschen Aussagen Jesus so belasten sollten, dass man ihn zum Tode verurteilen konnte. 60 Aber es gelang ihnen nicht, obwohl viele Zeugen falsche Anschuldigungen vorbrachten. Schließlich traten zwei Männer vor und erklärten: 61 »Dieser Mensch hat behauptet: ›Ich kann den Tempel Gottes abreißen und in drei Tagen wieder aufbauen.‹« 62 Da stand der Hohepriester auf und fragte Jesus: »Warum antwortest du nicht? Hast du nichts gegen diese Anschuldigungen zu sagen?« 63 Aber Jesus schwieg weiter. Darauf sagte der Hohepriester: »Ich nehme dich vor dem lebendigen Gott unter Eid: Sag uns, bist du der Christus, der von Gott erwählte Retter? Bist du der Sohn Gottes?« 64 »Ja, du sagst es«, antwortete Jesus, »und ich versichere euch: Von jetzt an werdet ihr den Menschensohn an der rechten Seite des allmächtigen Gottes sitzen und auf den Wolken des Himmels kommen sehen.« 65 Empört zerriss der Hohepriester sein Gewand und rief: »Das ist Gotteslästerung! Wozu brauchen wir noch weitere Zeugen? Ihr habt es ja selbst gehört, wie er Gott gelästert hat! 66 Wie lautet euer Urteil?« Sie riefen: »Er ist schuldig! Er muss sterben!« 67 Dann spuckten sie Jesus ins Gesicht und schlugen mit den Fäusten auf ihn ein. Andere gaben ihm Ohrfeigen 68 und spotteten: »Na, du Christus! Du bist doch ein Prophet! Sag uns, wer hat dich vorhin gerade geschlagen?«

Petrus behauptet, Jesus nicht zu kennen

69 Petrus saß immer noch draußen im Hof. Da trat eine Dienerin auf ihn zu und sagte: »Du gehörst doch auch zu Jesus, diesem Galiläer!« (Mk 14,66; Lk 22,56; Joh 18,15; Joh 18,25)

Mk 14,66Lk 22,56Joh 18,15Joh 18,25

70 Aber Petrus bestritt das laut: »Ich weiß nicht, wovon du redest.« 71 Als er danach in den Vorhof hinausging, bemerkte ihn eine andere Dienerin und sagte vor allen Leuten: »Der da gehört auch zu diesem Jesus aus Nazareth!« 72 Doch Petrus behauptete wieder, und diesmal schwor er sogar: »Ich kenne den Mann gar nicht!« 73 Kurze Zeit später kamen noch einige andere Leute, die in der Nähe gestanden hatten, und sagten zu Petrus: »Natürlich gehörst du zu seinen Freunden! Dein Dialekt verrät dich.« 74 Da rief Petrus: »Ich schwöre euch: Ich kenne diesen Menschen nicht! Gott soll mich verfluchen, wenn ich lüge!« In diesem Augenblick krähte ein Hahn, 75 und Petrus fielen die Worte ein, die Jesus gesagt hatte: »Ehe der Hahn kräht, wirst du dreimal geleugnet haben, mich zu kennen.« Da ging Petrus hinaus und weinte voller Verzweiflung.

Новий Переклад Українською

Ісус нагадує про змову проти Нього

1 Коли Ісус закінчив усе це говорити, Він звернувся до Своїх учнів: 2 «Ви знаєте, що через два дні Пасха і Сина Людського буде видано на розп’яття». 3 Тоді зібралися первосвященники та старійшини народу у дворі первосвященника, на ім’я Каяфа. 4 І змовилися підступом схопити та вбити Ісуса. 5 Але говорили: «Не у свято, щоб не сталося заворушення в народі».

Помазання Ісуса

6 Ісус був у Віфанії, у домі Симона прокаженого. 7 Коли Він сидів за столом, до Нього підійшла жінка, яка принесла алебастровий глечик із дуже дорогим миром^[1], і вилила його на голову Ісуса. 8 Побачивши це, учні обурилися й сказали: ―Навіщо така трата? 9 Адже це миро можна було продати дорого та роздати бідним. 10 Але Ісус, знаючи це, сказав їм: ―Чому ви докоряєте жінці? Адже вона зробила добре діло для Мене. 11 Бідних ви завжди маєте з собою,^[2] а Мене не завжди матимете. 12 Виливши миро на Моє тіло, вона приготувала Мене до поховання. 13 Істинно кажу вам: всюди, де буде проповідуватись ця Добра Звістка у всьому світі, будуть казати й те, що вона зробила, на згадку про неї.

Юда погоджується зрадити Ісуса

14 Тоді один із дванадцятьох, якого звали Юда Іскаріот, пішов до первосвященників 15 і сказав: «Що ви дасте мені, якщо я віддам вам Ісуса?» Вони ж заплатили йому тридцять срібних монет. 16 Відтоді він шукав слушної нагоди, щоб Його видати.

Остання вечеря

17 У перший день свята Опрісноків учні підійшли та запитали Ісуса: ―Де Ти хочеш, щоб ми приготували Тобі спожити Пасху? 18 Він відповів: ―Ідіть у місто до такого-то чоловіка й скажіть йому: «Учитель каже: „Мій час наблизився, у тебе Я буду споживати Пасху з Моїми учнями“». 19 Учні зробили, як наказав їм Ісус, та приготували там Пасху. 20 Коли ж настав вечір, Він сів до столу разом із дванадцятьма. 21 А як вони їли, Ісус сказав їм: ―Істинно кажу вам: один із вас зрадить Мене. 22 Вони дуже засмутилися й почали запитувати Його, один за одним: ―Це не я, Господи? 23 Він сказав у відповідь: ―Той, хто опустить руку разом зі Мною в миску, той Мене зрадить. 24 Син Людський, безумовно, іде, як про Нього написано, але горе тому чоловікові, через якого зраджено Сина Людського. Було б краще тому чоловікові не народжуватись. 25 Юда, який зрадив Його, спитав: ―Це не я, Равві^[3]? Ісус відповів йому: ―Ти сказав! 26 Коли вони їли, Ісус узяв хліб, благословив його, розламав та дав учням, кажучи: «Візьміть та їжте, це є тіло Моє». 27 Потім узяв чашу, подякував і дав її учням, кажучи: «Пийте з неї всі, 28 бо це кров Моя, кров Нового Завіту, яка проливається за багатьох для прощення гріхів. 29 Кажу вам: не питиму більше з цього виноградного плоду до дня, коли питиму з вами нове вино в Царстві Мого Отця». 30 І, проспівавши пісні, вони пішли на Оливну гору.

Ісус говорить про відречення учнів

31 Тоді Ісус сказав учням: ―Усі ви відмовитесь від Мене цієї ночі, бо написано: «Уражу пастиря – і вівці отари розсіються».^[4] 32 Але після Мого воскресіння Я піду до Галілеї, і там ми зустрінемось. 33 Тоді Петро відповів Йому: ―Навіть якщо всі зречуться Тебе, я ніколи не зречусь. 34 Ісус сказав йому: ―Істинно кажу тобі: цієї ночі, перед тим, як півень заспіває, ти тричі зречешся Мене. 35 Петро ж наполягав: ―Навіть якщо треба буде померти разом із Тобою, усе одно я не зречуся. І всі учні сказали так само.

Ісус молиться в Гефсиманії

36 Тоді Ісус разом із ними прийшов до місця, яке називається Гефсиманія, і сказав учням: ―Посидьте тут, поки Я піду й помолюся там. 37 І, узявши з Собою Петра та обох синів Зеведеєвих, почав сумувати та тривожитись. 38 Тоді сказав їм: ―Моя душа страждає смертельно! Залишайтеся тут та пильнуйте зі Мною. 39 І, відійшовши трохи далі, Він упав долілиць та молився кажучи: «Отче Мій, якщо можливо, нехай ця чаша обмине Мене. Однак нехай буде не як Я хочу, а як Ти». 40 Повернувшись до учнів, знайшов, що вони заснули, та сказав Петрові: ―Ви не могли навіть однієї години пильнувати зі Мною? 41 Пильнуйте та моліться, щоб вам не впасти в спокусу. Бо дух бадьорий, а тіло немічне. 42 І вдруге Він відійшов та молився кажучи: «Отче Мій, якщо неможливо, щоб ця чаша Мене обминула і щоб Я не пив її, то нехай станеться Твоя воля!» 43 Коли Він повернувся до учнів, знову знайшов, що вони сплять, бо їхні очі були обтяжені. 44 Залишивши їх утретє, Він ще раз пішов молитися, промовляючи ті ж слова. 45 Потім прийшов до учнів і сказав їм: ―Ви все ще спите та відпочиваєте? Ось наблизилась година, і Син Людський віддається в руки грішників. 46 Вставайте, ходімо! Ось наближається Мій зрадник.

Арешт Ісуса

47 Коли Він ще говорив, ось підійшов Юда, один із дванадцятьох, і з ним великий натовп із мечами та киями – від первосвященників та старійшин народу. 48 Зрадник дав їм такий знак, кажучи: «Той, Кого я поцілую, це Він, арештовуйте Його!» 49 Він одразу підійшов до Ісуса й промовив: ―Вітаю, Равві^[5]! – і поцілував Його. 50 Ісус сказав йому: ―Друже, роби те, для чого ти прийшов! Тоді вони підійшли, наклали на Ісуса руки та заарештували Його. 51 І ось один із тих, що були з Ісусом, простягнув руку, вихопив свій меч, ударив раба первосвященника й відрубав йому вухо. 52 Тоді Ісус сказав: «Поверни свого меча на його місце! Бо всі, хто береться за меч, від меча загинуть. 53 Чи ти думаєш, що Я не можу просити Отця Мого надіслати зараз більше дванадцяти легіонів^[6] ангелів? 54 Але як тоді сповниться Писання, яке каже, що так має статися?» 55 У той час Ісус звернувся до натовпу: «Ви вийшли проти Мене, як проти розбійника, з мечами та киями, щоб заарештувати Мене. Щодня Я сидів та навчав у Храмі, і ви не заарештовували Мене. 56 Але все це сталося, щоб збулося Писання пророків». Тоді всі учні, залишивши Його, втекли.

Ісус перед Синедріоном

57 Ті, що схопили Ісуса, привели Його до первосвященника Каяфи, де зібралися книжники та старійшини. 58 Петро ж ішов за Ісусом на відстані до двору первосвященника й, зайшовши всередину, сів разом зі слугами, щоб побачити, чим усе скінчиться. 59 Первосвященники й весь Синедріон шукали неправдивого свідчення проти Ісуса, щоб засудити Його на смерть, 60 але не знаходили, хоча прийшло багато лжесвідків. Наостанок прийшли двоє, 61 які сказали: ―Він говорив: «Я можу зруйнувати Храм Божий і за три дні відбудувати його». 62 Первосвященник, піднявшись, запитав Ісуса: ―Нічого не відповідаєш на те, що вони свідчать проти Тебе? 63 Але Ісус мовчав. Первосвященник запитав Його: ―Заклинаю Тебе живим Богом, скажи нам: Ти – Христос, Син Божий? 64 Ісус відповів йому: ―Ти сказав це! Навіть більше скажу вам: відтепер побачите Сина Людського, Який сидить праворуч від Всемогутнього й приходить на хмарах небесних!^[7] (Ps 109,1) 65 Тоді первосвященник розірвав на собі одяг та сказав: ―Він богохульствує! Навіщо нам потрібні свідки? Ось тепер ви чули богохульство! 66 Яке ваше рішення? Вони відповіли: ―Він заслуговує на смерть! 67 Тоді почали плювати Ісусові в обличчя та бити кулаками, а інші били Його по щоках, 68 кажучи: «Пророкуй нам, Христе, хто Тебе вдарив?»

Петро зрікається

69 Петро ж сидів назовні, у дворі. До нього підійшла одна зі служниць і сказала: ―І ти був з Ісусом із Галілеї. 70 Але Петро заперечив перед усіма, кажучи: ―Не знаю, про що ти говориш. 71 Коли він виходив за ворота, його побачила інша служниця й сказала тим, що були там: ―Цей чоловік теж був з Ісусом із Назарета. 72 Петро знову заперечив, поклявшись, що не знає Цього Чоловіка. 73 Згодом підійшли ті, що стояли там, і сказали Петрові: ―Ти й справді один із них, бо й мова твоя викриває тебе. 74 Тоді він почав клястися та присягати кажучи: ―Не знаю Цього Чоловіка! І одразу заспівав півень. 75 Тоді Петро згадав слова, які сказав Ісус: «Перед тим, як заспіває півень, ти тричі зречешся Мене». І, вийшовши геть, він гірко заплакав.