Matthäus 21 | Hoffnung für alle

Hoffnung für alle

Jesus wird als König empfangen

1 Jesus war mit seinen Jüngern inzwischen in die Nähe von Jerusalem gekommen. Kurz bevor sie Betfage am Ölberg erreichten, schickte Jesus zwei Jünger (Mk 11,1; Lk 19,28; Joh 12,12) 2 mit dem Auftrag voraus: »Geht in das Dorf da vorne! Gleich am Ortseingang werdet ihr eine Eselin mit ihrem Fohlen finden, die dort angebunden sind. Bindet sie los und bringt sie zu mir. 3 Sollte euch jemand fragen, was ihr da tut, dann antwortet: ›Der Herr braucht sie.‹ Man wird sie euch dann ohne Weiteres mitgeben.« 4 Damit sollte sich erfüllen, was Gott durch seinen Propheten angekündigt hatte: 5 »Sagt den Menschen auf dem Berg Zion: ›Euer König kommt zu euch. Und doch kommt er nicht stolz daher, sondern reitet auf einem Esel, ja, auf dem Fohlen einer Eselin.‹« (Jes 62,11; Sach 9,9) 6 Die beiden Jünger gingen los und führten aus, was Jesus ihnen aufgetragen hatte. 7 Sie brachten die Tiere zu ihm, legten ihre Mäntel über sie, und Jesus setzte sich darauf. 8 Viele Leute breiteten ihre Kleider als Teppich vor ihm aus, andere rissen Zweige von den Bäumen und legten sie auf den Weg. 9 Vor und hinter ihm drängten sich die Menschen und riefen: »Gelobt sei der Sohn Davids, ja, gepriesen sei, der im Auftrag des Herrn kommt! Gelobt sei Gott hoch im Himmel!« 10 Als er so in Jerusalem einzog, geriet die ganze Stadt in helle Aufregung. »Wer ist dieser Mann?«, fragten die Leute. 11 »Das ist Jesus, der Prophet aus Nazareth in Galiläa«, riefen die Menschen, die ihn begleiteten.

Jesus jagt die Händler aus dem Tempel

12 Dann ging Jesus in den Tempel, jagte alle Händler und Käufer hinaus, stieß die Tische der Geldwechsler und die Stände der Taubenverkäufer um (Mk 11,15; Lk 19,45; Joh 2,13) 13 und rief ihnen zu: »Ihr wisst doch, was Gott in der Heiligen Schrift sagt: ›Mein Haus soll ein Ort des Gebets sein‹, ihr aber macht eine Räuberhöhle daraus!« (Jes 56,7) 14 Noch während Jesus im Tempel war, kamen Blinde und Gelähmte zu ihm, und er heilte sie. 15 Als die obersten Priester und die Schriftgelehrten seine Wundertaten sahen und die Kinder bemerkten, die auch noch im Tempel riefen: »Gelobt sei der Sohn Davids!«, wurden sie wütend 16 und fragten Jesus: »Hörst du eigentlich, was die Kinder da schreien?« »Ja, ich höre es«, antwortete Jesus. »Habt ihr denn nie gelesen: ›Aus dem Mund der Kinder und Säuglinge lässt du dein Lob erklingen‹?« (Ps 8,3) 17 Damit ließ er sie stehen und ging aus der Stadt nach Betanien, um dort zu übernachten.

Von der Kraft des Glaubens

18 Als Jesus am nächsten Morgen nach Jerusalem zurückkehrte, hatte er Hunger. (Mk 11,12; Mk 11,20) 19 Am Wegrand sah er einen Feigenbaum. Er ging hin, fand aber nichts als Blätter an ihm. Da sagte Jesus zu dem Baum: »Du sollst in Zukunft nie wieder Feigen tragen!« Im selben Augenblick verdorrte der Baum. 20 Als die Jünger das sahen, fragten sie erstaunt: »Wie kommt es, dass der Feigenbaum so plötzlich vertrocknet ist?« 21 Jesus erwiderte: »Ich versichere euch: Wenn ihr Gott vertraut und nicht zweifelt, könnt ihr noch mehr als das tun. Ihr könnt sogar zu diesem Berg sagen: ›Hebe dich von der Stelle und stürze dich ins Meer!‹, und es wird geschehen. 22 Ihr werdet alles bekommen, wenn ihr Gott im Glauben darum bittet.«

Die Frage nach der Vollmacht von Jesus

23 Dann ging Jesus in den Tempel und lehrte die Menschen. Noch während er sprach, stellten ihn die obersten Priester und die führenden Männer des Volkes zur Rede: »Woher nimmst du dir das Recht, so aufzutreten? Wer gab dir die Vollmacht dazu?« (Mk 11,27; Lk 20,1) 24 Jesus erwiderte: »Ich will euch eine Gegenfrage stellen. Wenn ihr die beantwortet, werde ich euch sagen, wer mir die Vollmacht gegeben hat. 25 War Johannes der Täufer von Gott beauftragt zu taufen oder nicht?« Sie überlegten: »Wenn wir antworten: ›Gott hat ihn gesandt‹, dann wird er uns fragen: ›Warum habt ihr ihm dann nicht geglaubt?‹ 26 Wenn wir aber bestreiten, dass Gott ihn gesandt hat, bekommen wir Ärger mit dem Volk. Denn alle sind davon überzeugt, dass Johannes ein Prophet war.« 27 So antworteten sie schließlich: »Wir wissen es nicht!« Darauf entgegnete Jesus: »Dann sage ich euch auch nicht, wer mir die Vollmacht gegeben hat, all diese Dinge zu tun.«

Das Gleichnis von den beiden Söhnen

28 »Was sagt ihr dazu: Ein Mann hatte zwei Söhne. Er bat den ersten: ›Mein Sohn, arbeite heute in unserem Weinberg!‹ 29 ›Ich will aber nicht!‹, entgegnete dieser. Später tat es ihm leid, und er ging doch an die Arbeit. 30 Auch den zweiten Sohn forderte der Vater auf, im Weinberg zu arbeiten. ›Ja, Herr‹, antwortete der. Doch er ging nicht hin. 31 Wer von den beiden Söhnen hat nun getan, was der Vater wollte?« Sie antworteten: »Der erste natürlich!« Da sagte Jesus: »Ich versichere euch: Die betrügerischen Zolleinnehmer und die Huren kommen eher in Gottes Reich als ihr. 32 Johannes der Täufer kam zu euch und zeigte, was Gottes Wille ist. Aber ihr habt ihm keinen Glauben geschenkt. Die Zolleinnehmer und Huren dagegen folgten seinem Ruf. Und obwohl ihr das gesehen habt, kamt ihr nicht zur Besinnung und wolltet immer noch nicht auf ihn hören.«

Vom Weinbergbesitzer und den Pächtern

33 »Hört noch ein anderes Gleichnis: Ein Grundbesitzer legte einen Weinberg an, zäunte ihn ein, stellte eine Weinpresse auf und baute einen Wachturm. Dann verpachtete er den Weinberg an einige Weinbauern und reiste ins Ausland. (Mk 12,1; Lk 20,9) 34 Als die Zeit der Weinlese kam, beauftragte er seine Knechte, den vereinbarten Anteil an der Ernte abzuholen. 35 Aber die Weinbauern packten die Knechte, schlugen den einen nieder, töteten den anderen und steinigten den dritten. 36 Da beauftragte der Grundbesitzer andere Knechte, noch mehr als beim ersten Mal. Aber ihnen erging es nicht besser. 37 Zuletzt sandte er seinen Sohn, weil er sich sagte: ›Vor meinem Sohn werden sie Achtung haben!‹ 38 Als die Weinbauern aber den Sohn kommen sahen, sagten sie zueinander: ›Das ist der Erbe! Los, den bringen wir um, und dann gehört der Weinberg uns.‹ 39 Sie packten ihn, stießen ihn aus dem Weinberg hinaus und brachten ihn um. 40 Was, meint ihr, wird der Besitzer mit diesen Weinbauern machen, wenn er zurückkehrt?« 41 Sie antworteten: »Er wird diesen Verbrechern ein schreckliches Ende bereiten und den Weinberg an solche Weinbauern verpachten, die ihm zur gegebenen Zeit seinen Anteil abliefern.« 42 Darauf sagte Jesus zu ihnen: »Habt ihr denn nie gelesen, dass es in der Heiligen Schrift heißt: ›Der Stein, den die Bauarbeiter weggeworfen haben, weil sie ihn für unbrauchbar hielten, ist nun zum Grundstein des ganzen Hauses geworden. Was keiner für möglich gehalten hat, das tut der Herr vor unseren Augen‹? (Ps 118,22) 43 Deshalb sage ich euch: Gottes Reich wird euch weggenommen und einem Volk gegeben werden, das Gott gehorcht^[1]. 44 Ja, wer auf diesen Stein fällt, wird sich zu Tode stürzen, und auf wen der Stein fällt, der wird von ihm zermalmt.« 45 Die obersten Priester und die Pharisäer merkten, dass Jesus in diesem Gleichnis von ihnen gesprochen hatte. 46 Sie hätten ihn am liebsten festgenommen. Aber sie hatten Angst vor dem Volk, das Jesus für einen Propheten hielt.

Новий Переклад Українською

Славетний в’їзд Ісуса в Єрусалим

1 Коли наблизились до Єрусалима й прийшли у Вітфагію, до Оливної гори, Ісус надіслав двох учнів 2 та сказав їм: «Ідіть у село, яке перед вами, і відразу знайдете прив’язану ослицю й осля з нею; відв’яжіть їх та приведіть до Мене. 3 І якщо хтось спитає вас, скажіть, що Господь потребує їх і відразу ж їх поверне». 4 Це сталося, щоб сповнились слова, сказані пророком: 5 «Скажіть дочці Сіону: „Ось Цар твій їде до тебе, покірний, верхи на ослиці та осляті, синові під’яремної“».^[1] 6 Учні пішли й зробили, як наказав їм Ісус. 7 Привели ослицю й осля, поклали на них свій одяг, і Він сів верхи. 8 Багато людей стелили свій одяг по дорозі, інші ж різали гілки з дерев і також стелили по дорозі. 9 Люди, ідучи попереду та позаду Нього, викрикували: «Осанна Синові Давидовому!» «Благословенний Той, Хто йде в ім’я Господа!» «Осанна на Небесах!»^[2] (Ps 117,26) 10 Коли Він увійшов у Єрусалим, усе місто заворушилося питаючи: «Хто Він такий?» 11 Народ же казав: «Це Ісус, пророк із Назарета, що в Галілеї».

Очищення Храму

12 Ісус увійшов у Храм та вигнав усіх тих, хто продавав і купував у Храмі, перевернув столи тих, хто міняв гроші, та місця тих, хто продавав голубів. 13 Він казав їм: «Написано: „Дім Мій буде називатися Домом Молитви“,^[3] а ви зробили з нього „притулок розбійників!“»^[4] 14 І приходили до Нього в Храм сліпі та криві, і Він зцілив їх. 15 Але первосвященники та книжники, побачивши чудеса, які Він робив, та дітей, які кричали в Храмі: «Осанна Синові Давидовому!» – обурилися 16 й сказали Йому: ―Чуєш, що вони говорять? Ісус же відповів їм: ―Так! А хіба ви ніколи не читали: «Із вуст малих дітей і немовлят Ти приготував Собі хвалу».^[5] (Ps 8,3) 17 Залишивши їх, Він вийшов із міста, пішов до Віфанії та заночував там.

Ісус проклинає смоковницю

18 Вранці, повертаючись до міста, Ісус зголоднів. 19 І, побачивши біля дороги смоковницю, підійшов до неї, але нічого, окрім листя, не знайшов. Тоді промовив до неї: «Нехай же повік не буде плоду від тебе!» І смоковниця відразу всохла. 20 Побачивши це, учні здивувалися й запитали: ―Як смоковниця відразу всохла? 21 Ісус сказав у відповідь: ―Істинно кажу вам: якщо ви матимете віру й не будете сумніватися, то зробите не тільки те, що сталося зі смоковницею, але навіть якщо скажете цій горі: «Піднесися та кинься в море!» – станеться. 22 Усе, про що попросите в молитві з вірою, отримаєте.

Питання про владу Ісуса

23 Коли Він увійшов у Храм і навчав, до Нього підійшли первосвященники та старійшини народу й запитали: ―Якою владою Ти це робиш? І хто дав Тобі таку владу? 24 У відповідь Ісус сказав їм: ―Запитаю і Я вас про одне, і якщо відповісте Мені, Я скажу вам, якою владою це роблю. 25 Звідки було Іванове хрещення? З Неба чи від людей? Вони ж стали міркувати між собою, кажучи: ―Якщо скажемо: «З неба», Він запитає нас: «Чому ж ви не повірили йому?» 26 Якщо ж ми скажемо: «Від людей», то боїмося людей, бо всі вважають Івана пророком. 27 Тож вони відповіли Ісусові: ―Не знаємо. Ісус сказав їм: ―Тоді і Я не скажу, якою владою це роблю.

Притча про двох синів

28 «Як ви вважаєте? В одного чоловіка було двоє синів. Він прийшов до першого й сказав: „Сину, іди та попрацюй сьогодні в моєму винограднику“. 29 Той відповів: „Не хочу!“ Але потім, розкаявшись, пішов. 30 Пішовши до другого, сказав так само. Той відповів: „Я піду, господарю!“ Але не пішов. 31 Хто з цих двох виконав волю батька?» Вони відповіли: ―Перший. Тоді Ісус сказав їм: ―Істинно кажу вам: митники та блудниці випереджають вас до Царства Божого. 32 Прийшов Іван до вас дорогою праведності, і ви не повірили йому, а митники та блудниці повірили. Ви ж, навіть побачивши це, все одно не розкаялися й не повірили йому.

Притча про виноградник та орендарів

33 Послухайте іншу притчу. Один чоловік-господар посадив виноградник, обвів його огорожею, вкопав у ньому давильню, збудував башту, здав його в оренду виноградарям та вирушив у подорож. 34 Коли настав час врожаю, він надіслав своїх рабів до виноградарів отримати свій прибуток. 35 Однак виноградарі схопили рабів, одного побили, іншого вбили, а ще іншого закидали камінням. 36 Тоді він надіслав інших рабів, більше, ніж раніше, але виноградарі вчинили з ними так само. 37 Нарешті надіслав до них свого сина, кажучи: «Мого сина поважатимуть!» 38 Але виноградарі, побачивши сина, сказали один одному: «Це спадкоємець, ходімо та вб’ємо його, і спадщина дістанеться нам!» 39 Вони схопили його, вивели з виноградника та вбили. 40 Коли прийде господар виноградника, що він зробить із цими виноградарями? 41 Вони відповіли: ―Тих злодіїв жорстоко покарає, а виноградник віддасть іншим виноградарям, які сплатять його прибуток вчасно. 42 Ісус сказав їм: ―Хіба ви ніколи не читали в Писанні: «Камінь, який відкинули будівничі, став наріжним каменем. Господь зробив це, і воно є дивним у наших очах»?^[6] (Ps 117,22) 43 Тому кажу вам: Царство Боже буде відібране від вас та дане народові, який буде приносити його плоди. 44 Хто впаде на цей камінь, буде розбитий, а той, на кого він впаде, буде розчавлений. 45 Почувши ці притчі, первосвященники та фарисеї зрозуміли, що Він говорить про них, 46 і шукали нагоди схопити Ісуса, але боялися народу, який вважав Його пророком.