Matthäus 14,22 | Hoffnung für alle

Hoffnung für alle

Der Mord an Johannes dem Täufer

1 Zu der Zeit hörte auch Herodes^[1], der Herrscher über Galiläa, von Jesus und seinen Taten. (Mk 6,14; Lk 3,19; Lk 9,7) 2 Da sagte er zu seinen Dienern: »Das muss Johannes der Täufer sein. Er ist von den Toten auferstanden! Deshalb kann er solche Wunder tun.« 3 Herodes hatte Johannes nämlich verhaften, fesseln und ins Gefängnis werfen lassen. Der Grund dafür war, dass der König die Frau seines eigenen Bruders Philippus geheiratet hatte; sie hieß Herodias. 4 Daraufhin hatte Johannes ihm vorgehalten: »Es ist nicht richtig, dass du die Frau deines Bruders geheiratet hast!«^[2] (3Mo 18,16; 3Mo 20,21) 5 Herodes hätte Johannes am liebsten umbringen lassen; aber er wagte es nicht, weil er sich vor den vielen Menschen fürchtete, die in Johannes einen Propheten sahen. 6 Als nun Herodes Geburtstag feierte, tanzte die Tochter von Herodias vor den Gästen. Herodes war so begeistert, 7 dass er ihr mit einem Schwur versprach: »Bitte mich, um was du willst; ich will es dir geben!« 8 Von ihrer Mutter angestiftet, bat sie den König: »Dann lass mir sofort den Kopf von Johannes dem Täufer auf einem Teller herbringen.« 9 Der König war bestürzt. Aber weil er sein Versprechen gegeben hatte – noch dazu vor allen Gästen –, willigte er ein und befahl, 10 Johannes im Gefängnis zu enthaupten. 11 Man brachte den Kopf auf einem Teller, überreichte ihn dem Mädchen, und die gab ihn ihrer Mutter. 12 Die Jünger von Johannes holten seinen Leichnam und bestatteten ihn. Danach gingen sie zu Jesus und berichteten ihm, was geschehen war. 13 Als Jesus das hörte, fuhr er mit einem Boot in eine entlegene Gegend. Er wollte allein sein. Aber die Leute aus den umliegenden Orten merkten, wohin er gehen wollte, und folgten ihm in Scharen auf dem Landweg.

Fünftausend werden satt

14 Als Jesus aus dem Boot stieg und die vielen Menschen sah, hatte er Mitleid mit ihnen und heilte ihre Kranken. (Mk 6,30; Lk 9,10; Joh 6,1) 15 Gegen Abend kamen die Jünger zu ihm und sagten: »Es ist spät geworden, und die Gegend hier ist einsam. Schick die Leute weg, damit sie in die Dörfer gehen und dort etwas zu essen kaufen können!« 16 Aber Jesus antwortete: »Das ist nicht nötig. Gebt ihr ihnen zu essen!« 17 »Wir haben doch nur fünf Brote und zwei Fische hier«, wandten seine Jünger ein. 18 »Dann bringt sie mir her!«, sagte Jesus. 19 Er forderte die Leute auf, sich ins Gras zu setzen, nahm die fünf Brote und die beiden Fische, sah zum Himmel auf und dankte Gott. Dann teilte er das Brot, reichte es seinen Jüngern, und die Jünger gaben es an die Menge weiter. 20 Alle aßen und wurden satt. Als man anschließend die Reste einsammelte, da waren es noch zwölf Körbe voll. 21 Etwa fünftausend Männer hatten zu essen bekommen, außerdem noch viele Frauen und Kinder.

Jesus geht auf dem Wasser

22 Gleich darauf drängte Jesus seine Jünger, in ihr Boot zu steigen und an das andere Ufer des Sees vorauszufahren. Er selbst blieb zurück, denn er wollte erst noch die Leute verabschieden. (Mk 6,45; Joh 6,15) 23 Dann ging er auf einen Berg, um ungestört beten zu können. Bei Einbruch der Nacht war er immer noch dort, ganz allein. 24 Die Jünger waren schon weit draußen auf dem See, als ein Sturm heraufzog. Der starke Gegenwind peitschte die Wellen auf und machte dem Boot schwer zu schaffen. 25 In den frühen Morgenstunden^[3] kam Jesus über den See zu ihnen. 26 Als die Jünger ihn auf dem Wasser gehen sahen, waren sie zu Tode erschrocken. »Es ist ein Gespenst!«, meinten sie und schrien voller Entsetzen. 27 Aber Jesus sprach sie sofort an: »Habt keine Angst! Ich bin es doch, fürchtet euch nicht!« 28 Da rief Petrus: »Herr, wenn du es wirklich bist, dann befiehl mir, auf dem Wasser zu dir zu kommen.« 29 »Komm her!«, antwortete Jesus. Petrus stieg aus dem Boot und ging Jesus auf dem Wasser entgegen. Kaum war er bei ihm, 30 da merkte Petrus, wie heftig der Sturm um sie tobte. Er erschrak, und im selben Augenblick begann er zu sinken. »Herr, hilf mir!«, schrie er. 31 Sofort streckte Jesus ihm die Hand entgegen, hielt ihn fest und sagte: »Vertraust du mir so wenig, Petrus? Warum hast du gezweifelt?« 32 Sie stiegen ins Boot, und der Sturm legte sich. 33 Da fielen sie alle vor Jesus nieder und riefen: »Du bist wirklich der Sohn Gottes!«

Heilungen in Genezareth

34 Nach ihrer Überfahrt legten sie in Genezareth an. (Mk 6,53) 35 Als die Leute Jesus erkannten, schickten sie Boten in die benachbarten Orte, und man brachte alle Kranken zu ihm. 36 Diese baten Jesus, wenigstens ein Stück seiner Kleidung^[4] berühren zu dürfen; und alle, die das taten, wurden gesund. (4Mo 15,37)

Новий Переклад Українською

Ув’язнення та смерть Івана Хрестителя

1 У той час тетрарх Ірод^[1] почув про Ісуса 2 та сказав своїм слугам: «Це Іван Хреститель. Він воскрес із мертвих, і тому ці чудеса діються через Нього». 3 Бо Ірод, схопивши Івана, зв’язав його та посадив до в’язниці через Іродіаду, дружину Филипа, свого брата, 4 тому що Іван казав йому: «Не годиться тобі одружуватися з нею!» 5 Ірод бажав би вбити його, але боявся народу, який вважав Івана пророком. 6 Коли святкували день народження Ірода, дочка Іродіади станцювала серед гостей і сподобалася Іродові. 7 За це він клятвою обіцяв дати їй усе, що вона тільки попросить. 8 Вона ж, навчена своєю матір’ю, сказала: «Дай мені на блюді голову Івана Хрестителя». 9 Цар засмутився, але через клятву й тих, що сиділи з ним за столом, наказав виконати її бажання. 10 Він надіслав людей до в’язниці відрубати Іванові голову. 11 Його голову принесли на блюді та віддали дівчині, а вона віднесла її своїй матері. 12 Після того учні Івана прийшли, забрали його тіло та поховали, а потім прийшли та сповістили про це Ісуса.

Ісус годує п’ять тисяч

13 Коли Ісус почув це, то сів у човен та відплив звідти в пустинне місце, щоб бути на самоті. Але люди з різних міст, дізнавшись про це, пішли пішки за Ним. 14 Вийшовши на берег, Ісус побачив багато людей, змилосердився над ними та зцілив їхніх хворих. 15 Коли настав вечір, Його учні підійшли й сказали: ―Тут пустинне місце, і година вже пізня, відпусти людей, щоби пішли в села та купили собі їжу. 16 Ісус же сказав їм: ―Не треба їм іти, ви дайте їм їсти! 17 Вони відповіли Йому: ―Ми тут маємо лише п’ять хлібів та дві рибини. 18 Він сказав: ―Принесіть їх Мені! 19 Ісус наказав людям посідати на траву. Потім узяв п’ять хлібів та дві рибини, подивився на небо, благословив їх і, розломивши, дав хліби учням, а учні роздали людям. 20 Усі їли та наситилися, і назбирали дванадцять повних кошиків залишків. 21 Тих, що їли, було близько п’яти тисяч чоловіків, не рахуючи жінок та дітей.

Ісус іде по воді

22 Відразу після цього Ісус звелів учням сісти в човен та переплисти на другий бік раніше за Нього, поки Він відпустить людей. 23 А відпустивши людей, Ісус зійшов на гору, щоб помолитися на самоті. Коли настав вечір, Він залишився там один. 24 Човен віддалився вже далеко від берега, і через супротивний вітер його почали кидати хвилі. 25 О четвертій сторожі ночі^[2] Ісус пішов до Своїх учнів, ідучи по воді. 26 Побачивши, що Він іде по воді, учні жахнулись і з переляку закричали: «Це привид!» 27 Але Ісус тієї ж миті заговорив до них: ―Будьте сміливі! Це Я! Не бійтеся! 28 Тоді Петро сказав у відповідь: ―Господи, якщо це Ти, накажи, щоб я пішов до Тебе по воді! 29 Ісус сказав: ―Іди! І, вийшовши з човна, Петро почав іти по воді до Ісуса. 30 Але, побачивши сильний вітер, злякався, почав тонути й закричав: ―Господи, спаси мене! 31 Ісус, одразу простягнувши руку, схопив його та промовив: ―Маловіре, чому ти засумнівався? 32 Коли вони сіли в човен, вітер стих. 33 Ті, що були в човні, вклонилися Йому, кажучи: «Ти істинно – Син Божий!»

Зцілення хворих у Генезареті

34 Перепливши море, вони прибули до Генезаретської землі. 35 Люди з тієї місцевості впізнали Ісуса та надіслали звістку по всій околиці. До Нього принесли всіх хворих 36 і благали Його дозволити лише торкнутися до краю Його одягу, і всі, хто торкнувся, були зцілені.