Apostelgeschichte 26 | Hoffnung für alle

Hoffnung für alle

Die Verteidigungsrede von Paulus

1 Nun sagte Agrippa zu Paulus: »Du darfst dich jetzt selbst verteidigen.« Paulus hob die Hand zum Gruß und begann: 2 »Ich bin sehr froh, König Agrippa, dass ich mich heute wegen der Anschuldigungen der Juden vor dir rechtfertigen kann; 3 denn du kennst ja die jüdischen Sitten und Streitfragen sehr genau. Darum bitte ich dich, mich geduldig anzuhören. 4 Weil ich von Jugend an in Jerusalem bei meinem Volk lebte, bin ich allen Juden dort sehr gut bekannt. 5 Wenn sie es nur wollten, könnten sie bezeugen, dass ich von Anfang an zur strengsten jüdischen Glaubensrichtung, zu den Pharisäern, gehört habe. 6 Heute stehe ich nur deshalb vor Gericht, weil ich an die Zusage glaube, die Gott unseren Vorfahren gab. 7 Die zwölf Stämme Israels dienen Gott unablässig Tag und Nacht, weil sie hoffen, die Erfüllung dieser Verheißung zu erleben. Und trotzdem, König Agrippa, werde ich wegen dieser Hoffnung von den Juden angeklagt! 8 Warum erscheint es euch denn so schwer zu glauben, dass Gott Tote auferweckt? 9 Zwar meinte auch ich zunächst, man müsste den Glauben an Jesus aus Nazareth mit allen Mitteln bekämpfen. 10 Und das habe ich in Jerusalem auch getan. Ich ließ mir eine Vollmacht des Hohenpriesters geben und brachte viele Christen ins Gefängnis. Wenn sie zum Tode verurteilt werden sollten, stimmte ich dafür. 11 In allen Synagogen der Stadt belegte ich sie mit harten Strafen und versuchte sie dahin zu bringen, dass sie Christus verleugnen. In meinem maßlosen Hass verfolgte ich sie schließlich sogar bis ins Ausland. 12 Aus diesem Grund reiste ich im Auftrag der obersten Priester und mit ihrer Vollmacht versehen nach Damaskus. 13 Plötzlich umstrahlte mich und meine Begleiter mitten am Tag, o König, ein Licht vom Himmel, das heller als die Sonne war. 14 Wir stürzten alle zu Boden, und ich hörte eine Stimme in hebräischer Sprache: ›Saul, Saul, warum verfolgst du mich? Dein Kampf gegen mich ist sinnlos.^[1]‹ 15 Ich fragte: ›Herr, wer bist du?‹, worauf er antwortete: ›Ich bin Jesus, den du verfolgst! 16 Aber steh jetzt auf; denn ich bin dir erschienen, um dich zu meinem Diener und Zeugen zu machen. Verkünde den Menschen, was du heute erlebt hast und was ich dir in Zukunft zeigen werde. 17 Ich sende dich zu deinem Volk und zu den Völkern, die nichts von mir wissen. Und vor all ihren Angriffen werde ich dich schützen. 18 Du sollst ihnen die Augen öffnen, damit sie sich von der Finsternis dem Licht zuwenden und aus der Herrschaft des Satans zu Gott kommen. Dann werde ich ihnen die Sünden vergeben, und weil sie an mich glauben, haben sie einen Platz unter denen, die zu mir gehören.‹ 19 Was diese Erscheinung vom Himmel mir aufgetragen hat, habe ich befolgt, König Agrippa. 20 Zuerst habe ich in Damaskus und Jerusalem gepredigt, dann in Judäa und bei den übrigen Völkern. Überall habe ich verkündet, die Menschen sollten sich von der Sünde abwenden, zu Gott umkehren und durch ihr Leben zeigen, dass es ihnen damit ernst ist. 21 Allein deswegen haben mich die Juden im Tempel ergriffen, und deswegen wollen sie mich umbringen. 22 Aber Gott hat mich bewahrt, so dass ich noch heute vor allen, den Machthabern wie dem einfachen Volk, bezeugen kann, was schon die Propheten und Mose vorhergesagt haben: 23 nämlich dass Christus, der versprochene Retter, leiden muss und als Erster von den Toten auferstehen wird, um den Juden, aber auch allen anderen Völkern das Licht der Rettung zu bringen.« 24 An dieser Stelle unterbrach ihn Festus erregt: »Du bist wahnsinnig, Paulus! Vor lauter Studieren hast du den Verstand verloren!« 25 Doch Paulus erwiderte: »Ich bin nicht wahnsinnig, verehrter Festus. Meine Worte sind wahr und vernünftig. 26 Der König, zu dem ich in aller Offenheit spreche, kann das bestätigen. Ich bin überzeugt, dass er davon erfahren hat, denn schließlich ist das nicht in irgendeinem verborgenen Winkel der Welt geschehen. 27 Glaubst du den Propheten, König Agrippa? Du glaubst ihnen! Ich weiß es.« 28 Jetzt sagte Agrippa: »Es fehlt nicht viel, und du überredest mich noch, ein Christ zu werden!« 29 »Ich bete zu Gott«, entgegnete Paulus, »dass nicht nur du, sondern alle hier über kurz oder lang Christen würden wie ich – allerdings ohne Fesseln!« 30 Da erhoben sich der König, der Statthalter, Berenike und alle anderen. 31 Nach der anschließenden Beratung erklärten sie einstimmig: »Dieser Mann hat nichts getan, wofür er die Todesstrafe oder Haft verdient hätte.« 32 »Wir könnten diesen Mann freilassen«, meinte Agrippa zu Festus, »hätte er nicht verlangt, dass sein Fall vor dem Kaiser verhandelt wird.«

Новий Переклад Українською

Павло захищає себе перед Агриппою

1 Агриппа промовив до Павла: ―Тобі можна висловитись на свій захист. Павло підняв руку й почав захищатися: 2 ―Царю Агриппо! Я щасливий, що можу сьогодні захищатися перед тобою від усього, у чому мене звинувачують юдеї. 3 Тим більше, що ти знаєш усі юдейські звичаї та суперечності. Тому прошу тебе терпляче вислухати мене. 4 Усім юдеям відомо, що ще змалку моє життя проходило спочатку в моїй країні, а потім серед мого народу в Єрусалимі. 5 Знаючи мене здавна, вони могли б засвідчити, якби захотіли, що я жив як фарисей за найсуворішим вченням нашої релігії. 6 І зараз я стою перед судом за надію на обітницю Бога, дану нашим батькам, 7 до здійснення якої сподіваються дійти наші дванадцять племен, ревно служачи Богові вдень та вночі. За цю надію, о царю, юдеї звинувачують мене. 8 Чому ви вважаєте неймовірним те, що Бог воскрешає мертвих? 9 Я теж вважав, що мені треба багато робити проти імені Ісуса з Назарета. 10 Це я й робив у Єрусалимі: багатьох святих кинув у в’язницю, отримавши владу від первосвященників; а коли їх вбивали, на те був і мій голос. 11 І у всіх синагогах я часто мучив їх, змушуючи богохульствувати. У несамовитій люті я переслідував їх навіть у інших містах. 12 Одного разу з цією метою я пішов до Дамаска із владою та дорученням від первосвященників. 13 Десь опівдні, царю, будучи в дорозі, я побачив світло з неба, яскравіше від сонця. Воно осяяло мене й тих, хто був зі мною. 14 Усі ми впали на землю, і я почув голос єврейською: «Савле, Савле, чому ти переслідуєш Мене? Тяжко тобі бити ногою колючку». 15 Тоді я спитав: «Хто Ти, Господи?» Господь відповів: «Я – Ісус, Якого ти переслідуєш! 16 Але підведися та встань на ноги: Я з’явився тобі, щоб призначити тебе служителем та свідком того, що ти бачив, і того, що Я відкрию тобі. 17 Я визволю тебе від народу та від язичників, до яких Я тебе посилаю, 18 щоб відкрити їм очі та навернути їх від темряви до світла, від влади сатани до Бога, щоб отримали прощення гріхів та спадщину зі святими через віру в Мене». 19 Тому, царю Агриппо, я не став противитися небесному видінню, 20 а проповідував спершу тим, хто в Дамаску, потім в Єрусалимі, по всій Юдеї і язичникам, щоб вони покаялись і навернулися до Бога, роблячи діла, гідні покаяння. 21 Через це юдеї схопили мене в Храмі й намагалися вбити. 22 Але, отримавши допомогу від Бога, я стою тут донині та свідчу малому й великому. Я говорю лише те, що, за словами Пророків та Мойсея, мало статися: 23 Христос має страждати, першим воскреснути з мертвих і звістити світло Своєму народові та язичникам. 24 Коли він так захищався, Фест голосно промовив: ―Павле, ти божевільний! Твоя велика вченість доводить тебе до безумства! 25 Павло відповів: ―Поважний Фесте, я не божевільний, а кажу правдиві та розумні слова. 26 Адже цар знає про все це, і тому я можу сміливо говорити. Я переконаний, що нічого не приховане від нього, бо діялось не в закутку. 27 Царю Агриппо, чи віриш ти пророкам? Знаю, що віриш! 28 Тоді Агриппа сказав Павлові: ―Ще трохи, і ти переконаєш і мене стати християнином. 29 Павло відповів: ―Чи трохи, чи багато, але я молюся Богові, щоб не тільки ти, але й всі, що слухають мене сьогодні, стали такими, як я, за винятком оцих кайданів. 30 Цар, намісник, Вереніка й всі, хто сидів із ними, підвелися. 31 Виходячи, вони говорили між собою: «Ця людина не зробила нічого, вартого смерті чи кайданів». 32 Агриппа сказав Фестові: ―Цього чоловіка можна було б звільнити, якби він не вимагав суду Кесаря.