Apostelgeschichte 16 | Hoffnung für alle

Hoffnung für alle

Paulus gewinnt Timotheus als Mitarbeiter

1 Nachdem Paulus die Stadt Derbe besucht hatte, erreichte er schließlich Lystra. Dort traf er Timotheus, einen Christen. Seine Mutter, auch eine Christin, war jüdischer Abstammung, sein Vater ein Grieche. 2 In den Gemeinden von Lystra und Ikonion wurde Timotheus sehr geschätzt. 3 Ihn nahm Paulus als weiteren Begleiter mit auf die Reise. Um auf die Juden in diesem Gebiet Rücksicht zu nehmen, ließ Paulus ihn vorher beschneiden. Denn alle wussten, dass der Vater von Timotheus ein Nichtjude war. 4 In jeder Stadt, durch die sie reisten, berichteten sie den Gemeinden über die Beschlüsse der Apostel und Gemeindeleiter von Jerusalem; alle Christen sollten sich danach richten. 5 So wurden die Gemeinden im Glauben immer fester, und die Zahl der Gemeindeglieder nahm täglich zu.

Der Heilige Geist weist Paulus den Weg nach Europa

6 Nach ihrem Aufenthalt in Lystra zogen sie durch den phrygischen Teil der Provinz Galatien^[1]. Denn der Heilige Geist hatte sie erkennen lassen, dass sie in der Provinz Asia Gottes Botschaft noch nicht verkünden sollten. 7 Auch als sie in die Nähe von Mysien kamen und weiter nach Norden in die Provinz Bithynien reisen wollten, erlaubte es ihnen der Geist von Jesus nicht. 8 So zogen sie an Mysien vorbei und erreichten die Hafenstadt Troas. 9 Dort sprach Gott nachts in einer Vision zu Paulus. Der Apostel sah einen Mann aus Mazedonien, der ihn bat: »Komm nach Mazedonien herüber und hilf uns!« 10 Da war uns^[2] klar, dass Gott uns gerufen hatte, den Menschen dort die rettende Botschaft zu verkünden. Wir suchten sofort nach einer Gelegenheit zur Überfahrt. (Apg 20,5; Apg 27,1)

In Philippi entsteht die erste Gemeinde in Europa

11 Wir gingen in Troas an Bord eines Schiffes und segelten auf dem kürzesten Weg zur Insel Samothrake, am nächsten Tag weiter nach Neapolis, 12 und von dort begaben wir uns landeinwärts nach Philippi, der bedeutendsten römischen Kolonie in diesem Teil der Provinz Mazedonien. Hier blieben wir einige Tage. 13 Am Sabbat gingen wir hinaus aus der Stadt und kamen an das Flussufer, wo sich – wie wir annahmen – eine kleine jüdische Gemeinde zum Gebet versammelte. Wir setzten uns und sprachen mit den Frauen, die sich dort eingefunden hatten. 14 Zu ihnen gehörte Lydia, die an den Gott Israels glaubte. Sie stammte aus Thyatira und handelte mit Purpurstoffen. Während sie aufmerksam zuhörte, ließ der Herr sie erkennen, dass Paulus die Wahrheit verkündete. 15 Mit allen, die in ihrem Haus lebten, ließ sie sich taufen. Danach forderte sie uns auf: »Wenn ihr davon überzeugt seid, dass ich an den Herrn glaube, dann kommt in mein Haus und bleibt als meine Gäste.« Sie gab nicht eher Ruhe, bis wir einwilligten. 16 Auf dem Weg zur Gebetsstätte begegnete uns eines Tages eine Sklavin. Sie war von einem Dämon besessen, der sie wahrsagen ließ. Auf diese Weise brachte sie ihren Besitzern viel Geld ein. 17 Die Frau lief hinter Paulus und uns anderen her und schrie: »Diese Männer sind Diener des höchsten Gottes und zeigen euch, wie ihr gerettet werden könnt!« 18 Das wiederholte sich an mehreren Tagen, bis Paulus es nicht mehr ertragen konnte. Er wandte sich zu der Frau um und sagte zu dem Dämon: »Im Namen von Jesus Christus befehle ich dir: Verlass diese Frau!« In demselben Augenblick verließ der Dämon die Sklavin. 19 Als aber ihre Besitzer merkten, dass sie mit ihr nichts mehr verdienen konnten, packten sie Paulus und Silas und schleppten die beiden auf den Marktplatz zur Stadtbehörde. 20 »Diese Männer bringen unsere Stadt in Aufruhr«, beschuldigte man sie vor den obersten Beamten der Stadt. »Es sind Juden! 21 Sie wollen hier Sitten einführen, die wir als römische Bürger weder befürworten noch annehmen können!« 22 Da stellte sich die aufgehetzte Menschenmenge drohend gegen Paulus und Silas, und die obersten Beamten der Stadt ließen den beiden die Kleider vom Leib reißen und sie mit Stöcken schlagen. 23 Nachdem sie so misshandelt worden waren, warf man sie ins Gefängnis und gab dem Aufseher die Anweisung, die Gefangenen besonders scharf zu bewachen. 24 Also sperrte er sie in die sicherste Zelle und schloss zusätzlich ihre Füße in einen Holzblock ein. 25 Gegen Mitternacht beteten Paulus und Silas. Sie lobten Gott mit Liedern, und die übrigen Gefangenen hörten ihnen zu. 26 Plötzlich bebte die Erde so heftig, dass das ganze Gefängnis bis in die Grundmauern erschüttert wurde; alle Türen sprangen auf, und die Ketten der Gefangenen fielen ab.

Ein Gefängnisaufseher kommt zum Glauben

27 Aus dem Schlaf gerissen sah der Gefängnisaufseher, dass die Zellentüren offen standen. Voller Schrecken zog er sein Schwert und wollte sich töten, denn er dachte, die Gefangenen seien geflohen. 28 »Tu das nicht!«, rief da Paulus laut. »Wir sind alle hier.« 29 Der Gefängnisaufseher ließ sich ein Licht geben und stürzte in die Zelle, wo er sich zitternd vor Paulus und Silas niederwarf. 30 Dann führte er die beiden hinaus und fragte sie: »Ihr Herren, was muss ich tun, um gerettet zu werden?« 31 »Glaube an den Herrn Jesus, dann werden du und alle, die in deinem Haus leben, gerettet«, erwiderten Paulus und Silas. 32 Sie verkündeten ihm und allen in seinem Haus die rettende Botschaft Gottes. 33 Der Gefängnisaufseher kümmerte sich noch in derselben Stunde um Paulus und Silas, er reinigte ihre Wunden und ließ sich mit allen, die zu ihm gehörten, umgehend taufen. 34 Dann führte er sie hinauf in sein Haus und bewirtete sie. Er freute sich zusammen mit allen, die bei ihm lebten, dass sie zum Glauben an Gott gefunden hatten. 35 Bei Tagesanbruch schickten die obersten Beamten die Gerichtsdiener mit dem Befehl zu ihm: »Lass diese Leute gehen!« 36 Der Gefängnisaufseher teilte das Paulus mit: »Die führenden Männer lassen euch sagen, dass ihr frei seid. Ihr könnt jetzt unbesorgt die Stadt verlassen.« 37 Doch Paulus widersprach: »Sie haben uns in aller Öffentlichkeit geschlagen und ohne jedes Gerichtsverfahren ins Gefängnis geworfen, obwohl wir römische Bürger sind.^[3] Und jetzt wollen sie uns heimlich und auf bequeme Weise loswerden! Aber das kommt gar nicht in Frage! Die Männer, die dafür verantwortlich sind, sollen persönlich kommen und uns aus dem Gefängnis führen.« (Apg 22,28) 38 Mit dieser Nachricht kehrten die Gerichtsdiener zurück. Als die führenden Männer hörten, dass Paulus und Silas römische Bürger waren, erschraken sie 39 und liefen sofort zum Gefängnis. Sie entschuldigten sich bei Paulus und Silas, geleiteten die beiden hinaus und baten sie, die Stadt zu verlassen. 40 Paulus und Silas aber gingen zunächst in das Haus von Lydia. Dort hatte sich die ganze Gemeinde versammelt. Nachdem Paulus und Silas sie ermutigt hatten, im Glauben festzubleiben, verabschiedeten sie sich und verließen die Stadt.

Новий Переклад Українською

Тимофій об’єднався з Павлом та Силою

1 Павло прийшов у Дервію та Лістру. Там був учень, на ім’я Тимофій. Його мати була віруючою юдейкою, а батько – греком. 2 Про Тимофія добре свідчили брати з Лістри та Іконії. 3 Павло схотів узяти його із собою в подорож і, узявши, обрізав його заради юдеїв, що були в тих місцях; бо всі знали, що його батько був греком. 4 Проходячи через міста, Павло й брати закликали віруючих дотримуватися рішень, прийнятих апостолами та старійшинами в Єрусалимі. 5 А церкви зміцнювались у вірі та кількісно зростали щодня.

Павлові з’являється чоловік із Македонії

6 Вони проходили через Фригію та Галатійську місцевість, але Дух Святий не дозволив звіщати Слово в Азії. 7 Коли підійшли до Місії, спробували піти до Вітинії, але Дух Ісуса не дозволив. 8 Вони пройшли Місію та прийшли в Троаду. 9 Уночі Павлові було видіння: з’явився чоловік із Македонії, який стояв і благав його: «Прийди до Македонії та допоможи нам!» 10 Після цього видіння, ми^[1] вирішили відразу ж піти до Македонії, зрозумівши, що Бог кличе нас проповідувати їм Добру Звістку. (Apg 20,5; Apg 21,1; Apg 27,1)

Apg 20,5Apg 21,1Apg 27,1

Навернення Лідії у Филиппах

11 Отже, з Троади ми відпливли прямо в Самофракію, а наступного дня – у Неаполь; 12 звідти ж – до міста Филиппи, що було римською колонією та головним містом тієї частини Македонії, і залишилися в тому місті на декілька днів. 13 У Суботу ми вийшли за ворота до річки, де, за звичаєм, було місце для молитви. Присівши, почали розмовляти з жінками, які там зібралися. 14 Серед них була одна, на ім’я Лідія, з міста Тіятира, вона торгувала пурпуровою тканиною. Лідія шанувала Бога. Господь відкрив її серце, щоб уважно сприймала все сказане Павлом. 15 Після того, як вона та її родина були охрещені, Лідія запросила нас, кажучи: «Якщо ви вважаєте мене вірною Господеві, то зайдіть до мого дому й живіть». І переконала нас.

Павло та Сила у в’язниці

16 Одного дня, коли ми йшли до місця молитви, нас зустріла служниця, яка мала віщунського духа. Ворожінням вона приносила великий прибуток своїм господарям. 17 Вона, ідучи за Павлом та за нами, голосно казала: «Ці люди – раби Всевишнього Бога, які звіщають вам шлях спасіння!» 18 Вона це робила упродовж багатьох днів. Тоді, обурившись, Павло обернувся й промовив духові: «В ім’я Ісуса Христа наказую тобі: вийди з неї!» І тієї ж миті дух вийшов із неї. 19 Коли господарі служниці побачили, що їхня надія на прибуток пропала, вони схопили Павла та Силу й повели на площу до керівників міста. 20 Привівши їх до магістрату, сказали: «Ці люди – юдеї, що каламутять наше місто 21 й звіщають звичаї, які нам, римлянам, не дозволено ні приймати, ні виконувати». 22 Натовп теж повстав проти них, і керівники міста, здерши з них одяг, наказали побити їх палицями. 23 Завдавши їм багато ударів, кинули у в’язницю та наказали тюремникові пильно їх охороняти. 24 Отримавши такий наказ, він кинув їх у внутрішню в’язницю й забив їхні ноги в колоду. 25 Опівночі Павло та Сила молилися та співали пісні Богові, а в’язні слухали їх. 26 Аж раптом стався сильний землетрус, так що основи в’язниці похитнулися. Одразу всі двері відчинилися, і ланцюги на всіх відстебнулися. 27 Коли тюремник прокинувся й побачив усі двері в’язниці відчиненими, то взявся за меч і хотів убити себе, думаючи, що в’язні втекли. 28 Але Павло голосно сказав: ―Не заподій собі ніякого зла, бо всі ми тут! 29 Тоді тюремник, попросивши факел, ускочив до в’язниці та, тремтячи, упав перед Павлом та Силою. 30 Він вивів їх на вулицю та спитав: ―Панове, що мені робити, щоб отримати спасіння? 31 Вони відповіли: ―Віруй у Господа Ісуса, і отримаєш спасіння ти й весь твій дім! 32 І проповідували Слово Господнє йому та всім, хто був у його домі. 33 Тієї ж нічної години тюремник узяв їх та обмив їхні рани. Потім негайно був охрещений він зі всіма своїми. 34 Привівши їх до свого дому, накрив для них стіл. І разом зі всіма домашніми радів, що повірив у Бога. 35 Коли настав день, керівники міста надіслали своїх слуг сказати тюремникові: «Відпусти цих людей!» 36 Тюремник сказав Павлові: ―Керівники міста надіслали наказ відпустити вас. Отже, ви можете йти з миром! 37 Але Павло сказав їм: ―Нас побили прилюдно, без судового розгляду, і, хоча ми громадяни Риму, кинули до в’язниці, а тепер вони бажають таємно нас вигнати? Ні! Нехай самі прийдуть і виведуть нас! 38 Слуги передали ці слова керівникам міста. Почувши, що Павло та Сила – римляни, ті перелякалися. 39 Вони прийшли та вибачилися перед ними, вивели їх із в’язниці та благали, щоб вони залишили місто. 40 Вийшовши з в’язниці, Павло та Сила попрямували до дому Лідії, де зустріли братів та підбадьорили їх. Після цього вони пішли далі.