Apostelgeschichte 14 | Hoffnung für alle

Hoffnung für alle

Reise nach Ikonion

1 In Ikonion gingen Paulus und Barnabas zuerst wieder in die Synagoge und predigten dort so überzeugend, dass viele – Juden wie Nichtjuden – zu glauben begannen. 2 Aber die Juden, die von Gottes Botschaft nichts wissen wollten, wiegelten die nichtjüdische Bevölkerung gegen die junge Gemeinde auf. 3 Trotzdem^[1] blieben Paulus und Barnabas längere Zeit dort und predigten furchtlos in aller Öffentlichkeit, denn sie vertrauten auf die Hilfe des Herrn. Er bestätigte die Botschaft von seiner Gnade durch Zeichen und Wunder, die durch Paulus und Barnabas geschahen. 4 Die Meinung der Bevölkerung war geteilt. Manche hielten zu den Juden, andere zu den Aposteln. 5 Dann aber schlossen sich die jüdischen und nichtjüdischen Gegner der Apostel zusammen. Gemeinsam mit den führenden Männern der Stadt wollten sie Paulus und Barnabas misshandeln und steinigen. 6 Als die Apostel davon erfuhren, flohen sie in das Gebiet von Lykaonien, in die Städte Lystra und Derbe. 7 Dort und in der ganzen Umgebung verkündeten sie die rettende Botschaft von Jesus Christus.

Heilung eines Gelähmten in Lystra

8 In Lystra lebte ein Mann, dessen Füße von Geburt an gelähmt und kraftlos waren. Noch nie hatte er einen Schritt gehen können. 9 Dieser Mann hörte Paulus predigen. Paulus wurde auf ihn aufmerksam und sah, dass der Mann glaubte, er könne geheilt werden. 10 Laut rief er ihm zu: »Steh auf, stell dich auf deine Füße!« Da sprang der Mann auf und konnte gehen. 11 Als die Leute erkannten, was Paulus getan hatte, riefen sie in ihrer Muttersprache: »Die Götter sind als Menschen zu uns herabgekommen!« 12 Sie nannten Barnabas »Zeus« und Paulus »Hermes«, weil er der Wortführer war.^[2] 13 Der Priester des Zeustempels vor den Toren der Stadt brachte Stiere und Kränze zum Stadttor, um den Aposteln zusammen mit dem ganzen Volk ein Opfer zu bringen. 14 Als Paulus und Barnabas begriffen, was sie vorhatten, zerrissen sie ihre Kleider, liefen unter die Menge und riefen entsetzt: 15 »Ihr Leute, was macht ihr da? Wir sind nur Menschen aus Fleisch und Blut wie ihr. Wir verkünden euch doch die rettende Botschaft, damit ihr euch von diesen toten Götzen abwendet und an den lebendigen Gott glaubt. Er hat den Himmel, die Erde, das Meer und alles, was darin ist, erschaffen! 16 Bisher hat er die nichtjüdischen Völker ihre eigenen Wege gehen lassen. 17 Aber er zeigte ihnen immer wieder, dass er lebt; denn er hat euch viel Gutes getan. Ihm verdankt ihr den Regen und die guten Ernten; er gibt euch zu essen und macht euch glücklich.« 18 Mit diesen Worten konnten Paulus und Barnabas die Leute nur mit Mühe davon abhalten, ihnen zu opfern. 19 Dann aber kamen Juden aus Antiochia und Ikonion. Sie hetzten die Volksmenge gegen die Apostel so sehr auf, dass Paulus gesteinigt wurde. Weil die Leute Paulus für tot hielten, schleiften sie ihn zur Stadt hinaus. 20 Doch als die Jünger ihn umringten, kam Paulus wieder zu sich, stand auf und ging in die Stadt zurück. Am folgenden Tag zog er mit Barnabas weiter nach Derbe.

Paulus und Barnabas kehren nach Antiochia in Syrien zurück

21 Nachdem Paulus und Barnabas in Derbe die rettende Botschaft gepredigt hatten und viele dort Christen geworden waren, machten sich die beiden auf den Rückweg und kamen wieder durch Lystra, Ikonion und Antiochia. 22 Dort stärkten sie die jungen Christen und ermutigten sie, in ihrem Glauben festzubleiben. Sie erinnerten sie noch einmal daran: »Der Weg in Gottes Reich führt durch viel Leid und Verfolgung.« 23 Paulus und Barnabas setzten in jeder Gemeinde Leiter ein. Für sie fasteten und beteten die Apostel und stellten sie unter den Schutz des Herrn, auf den sie ihr Vertrauen gesetzt hatten. 24 Dann reisten sie durch Pisidien und Pamphylien 25 und verkündeten in der Stadt Perge Gottes Botschaft. Von der Hafenstadt Attalia aus 26 segelten sie wieder nach Antiochia in Syrien, dem Ausgangspunkt ihrer Reise. Dort hatte man sie der Gnade Gottes anvertraut für die Aufgabe, die sie nun erfüllt hatten. 27 Unmittelbar nach ihrer Ankunft riefen sie die Gemeinde zusammen und berichteten, was Gott durch sie getan und wie er auch den Nichtjuden den Weg zum Glauben gezeigt hatte. 28 Paulus und Barnabas blieben längere Zeit bei den Christen in Antiochia.

Новий Переклад Українською

Павло та Варнава в Іконії

1 В Іконії Павло та Варнава увійшли також в юдейську синагогу та говорили так переконливо, що багато юдеїв та греків увірувало. 2 Ті ж юдеї, які відмовилися повірити, підбурили та роз’ятрили душі язичників проти братів. 3 Однак Павло та Варнава залишалися там досить довго. Вони сміливо говорили про Господа, Який свідчив про Слово благодаті, роблячи чудеса та знамення через їхні руки. 4 Мешканці міста розділилися: одні підтримували юдеїв, а інші – апостолів. 5 Язичники та юдеї разом із керівниками задумали закидати їх камінням. 6 Дізнавшись про це, Павло та Варнава втекли до міст Лікаонії – Лістри, Дервії та околиць, 7 де продовжували проповідувати Добру Звістку.

Павло та Варнава в Лістрі та Дервії

8 У Лістрі сидів безсилий чоловік, який ніколи не ходив, тому що був калікою від народження. 9 Він слухав, як говорив Павло. Поглянувши на нього уважно й побачивши, що той має віру для зцілення, 10 Павло голосно промовив: «Встань прямо на ноги!» Той піднявся й почав ходити. 11 Люди, побачивши, що зробив Павло, почали голосно говорити лікаонською: «Боги до нас зійшли в людській подобі!» 12 Вони назвали Варнаву Зевсом, а Павла Гермесом, оскільки він був головним у промові. 13 Жрець Зевса, храм якого був перед містом, привів биків із вінками до воріт, бажаючи разом із народом принести жертву. 14 Коли апостоли Варнава та Павло почули про це, то роздерли свій одяг, кинулися до натовпу та закричали: 15 «Люди, навіщо ви це робите? Ми такі ж люди, як і ви! Ми звіщаємо вам Добру Звістку, щоб ви відвернулися від цих марнот до живого Бога, Який створив небеса, землю, море й усе, що в них.^[1] (Ps 145,6) 16 У минулому Він дозволяв усім народам ходити своїми шляхами, 17 хоч і не залишав їх без свідоцтва про Себе, роблячи добро, даючи дощі з неба та врожайні часи, наповняючи їжею й радощами серця ваші». 18 І, говорячи це, ледве переконали народ, щоб не приносили їм жертви. 19 Однак деякі юдеї, які прийшли з Антіохії та Іконії, схилили натовп на свій бік. Вони побили Павла камінням та виволікли його за місто, думаючи, що він уже помер. 20 Але коли учні зібралися навколо нього, він піднявся та повернувся в місто. Наступного дня він разом із Варнавою вирушив у Дервію.

Повернення до Антіохії

21 У цьому місті вони проповідували Добру Звістку й набули чимало учнів. Потім повернулися до Лістри, Іконії та Антіохії. 22 Павло та Варнава зміцнювали душі учнів, закликаючи їх продовжувати твердо вірити, та навчали, що через великі скорботи нам треба увійти в Царство Боже. 23 Вони обрали пресвітерів для кожної церкви й постом та молитвою передали їх Господеві, в Якого увірували. 24 Далі, пройшовши Пісідію, Павло та Варнава прийшли до Памфілії. 25 Звістивши Слово в Пергії, прийшли до Атталії. 26 Звідти відпливли до Антіохії, де були передані благодаті Божій для справи, яку виконали. 27 Повернувшись, вони скликали всю церкву та розповіли, як багато Бог зробив через них і як Він відчинив для язичників двері віри. 28 Вони залишалися з учнями чимало часу.