Apostelgeschichte 11 | Hoffnung für alle

Hoffnung für alle

Petrus rechtfertigt die Taufe von Nichtjuden

1 Bald darauf erfuhren die Apostel und die Gläubigen überall in Judäa, dass nun auch Nichtjuden Gottes Botschaft angenommen hatten. 2 Als Petrus nach Jerusalem zurückkehrte, warfen ihm die Gemeindeglieder dort vor: 3 »Du hast das Haus von Nichtjuden betreten und sogar mit ihnen gegessen!« 4 Nun berichtete ihnen Petrus der Reihe nach, was geschehen war: 5 »Während ich in der Stadt Joppe war, zeigte mir Gott während des Gebets eine Vision: Ich sah etwas wie ein großes Leinentuch. Es wurde an seinen vier Ecken zusammengehalten und so vom Himmel auf die Erde heruntergelassen. 6 Als ich genau hinsah, entdeckte ich darin die unterschiedlichsten Arten von vierfüßigen und wilden Tieren, von Kriechtieren und Vögeln. 7 Ich hörte eine Stimme, die mich aufforderte: ›Petrus, steh auf, schlachte diese Tiere und iss davon!‹ 8 ›Niemals, Herr‹, widersprach ich. ›Noch nie in meinem Leben habe ich etwas gegessen, was in Moses Gesetz als unrein bezeichnet wird und verboten ist.‹ 9 Aber die Stimme vom Himmel sprach noch einmal: ›Wenn Gott etwas für rein erklärt hat, dann nenne du es nicht unrein.‹ 10 Dreimal wiederholte sich dieser Vorgang. Dann wurde das Tuch mit den Tieren darin wieder in den Himmel gehoben. 11 Genau in diesem Augenblick standen drei Männer vor dem Haus, in dem ich mich befand. Sie kamen aus Cäsarea und waren zu mir geschickt worden. 12 Der Heilige Geist forderte mich auf, ich solle ohne Bedenken mit den Männern gehen, und diese sechs Brüder hier begleiteten mich. Bald trafen wir im Haus des Mannes ein, der die Boten geschickt hatte. 13 Er erzählte, dass ihm in seinem Haus ein Engel erschienen war. Der hatte plötzlich vor ihm gestanden und befohlen: ›Schick Boten nach Joppe und lass Simon Petrus holen. 14 Was er dir zu sagen hat, wird dir und allen, die zu dir gehören, Rettung bringen.‹ 15 Ich war noch gar nicht lange bei ihnen und hatte gerade zu reden angefangen, da kam der Heilige Geist auf sie, genauso wie es bei uns am Pfingsttag gewesen war. 16 In diesem Augenblick fiel mir ein, was uns der Herr einmal gesagt hatte: ›Johannes hat mit Wasser getauft, ihr aber werdet mit dem Heiligen Geist getauft werden.‹ 17 Gott schenkte diesen Nichtjuden dieselbe Gabe wie vorher uns, als wir begannen, an den Herrn Jesus Christus zu glauben. Wer bin ich, dass ich Gott daran hätte hindern können?« 18 Diese Worte überzeugten sie. Sie lobten Gott und sagten: »Gott hat nun also auch den Nichtjuden den Weg zur Umkehr eröffnet, den einzigen Weg, der zum Leben führt.«

Gründung der Gemeinde in Antiochia

19 Fast alle Gläubigen waren wegen der beginnenden Verfolgung nach dem Tod von Stephanus aus Jerusalem geflohen und hatten sich über Judäa und Samarien zerstreut. Manche kamen sogar bis nach Phönizien, Zypern und Antiochia. Sie erzählten aber nur den Juden von Jesus. 20 Lediglich ein paar von ihnen – Männer aus Zypern und Kyrene, die jetzt in Antiochia lebten – verkündeten auch den Nichtjuden die rettende Botschaft von Jesus, dem Herrn. 21 Der Herr wirkte mächtig durch sie, und so wandten sich ihm viele Menschen zu und glaubten an ihn. 22 Als die Gemeinde in Jerusalem davon erfuhr, schickte sie Barnabas nach Antiochia. 23 Der kam in die Stadt und erkannte voller Freude, was Gott in seiner Gnade getan hatte. Barnabas ermutigte die Gläubigen, fest und entschlossen in ihrem Glauben an den Herrn zu bleiben. 24 Er war ein vorbildlicher Mann, erfüllt vom Heiligen Geist und stark im Glauben. So begannen damals viele Menschen Jesus, dem Herrn, zu vertrauen. 25 Von Antiochia reiste Barnabas nach Tarsus, um Saulus aufzusuchen. 26 Er traf ihn und nahm ihn dann mit nach Antiochia zurück. Dort blieben die beiden ein ganzes Jahr lang in der Gemeinde, um viele Menschen im Glauben zu unterweisen. In Antiochia wurden die Jünger zum ersten Mal »Christen« genannt. 27 Zu dieser Zeit kamen Propheten aus Jerusalem nach Antiochia. 28 Während des Gottesdienstes sagte einer von ihnen – er hieß Agabus – eine große Hungersnot voraus. Sie würde sich über das gesamte Reich erstrecken. So hatte es ihm der Heilige Geist gezeigt. Tatsächlich trat diese Hungersnot wenige Jahre später noch während der Regierungszeit von Kaiser Klaudius ein.^[1] 29 Deshalb beschloss die Gemeinde in Antiochia, ihren Brüdern und Schwestern in Judäa zu helfen. Jeder in der Gemeinde sollte so viel geben, wie er konnte, 30 und das Geld wurde dann von Barnabas und Saulus den Leitern der Gemeinde in Jerusalem überbracht.

Новий Переклад Українською

Петро пояснює свій вчинок

1 Апостоли та брати, які були в Юдеї, почули про те, що язичники теж отримали Слово Боже. 2 Коли Петро прийшов до Єрусалима, деякі віруючі з обрізаних почали дорікати йому, 3 кажучи: ―Чому ти увійшов до необрізаних та їв разом із ними? 4 Тоді Петро почав пояснювати їм усе послідовно, говорячи: 5 ―Я був у місті Яффі й під час молитви мав видіння: до мене наблизилося щось схоже на велике полотно, яке опускалося з неба, підтримуване за всі чотири кінці. 6 Придивившись, я побачив різні види чотириногих земних тварин, диких звірів, плазунів та птахів небесних. 7 Потім я почув голос, що говорив до мене: «Петре, підведися, заколи та їж». 8 Я ж відповів: «У жодному разі, Господи, бо ніколи нічого скверного або нечистого не входило в мої вуста». 9 Однак голос із неба промовив удруге: «Не називай скверним або нечистим того, що Бог очистив». 10 Це сталося тричі, і потім усе було взяте до неба. 11 Цієї ж миті троє чоловіків, надісланих із Кесарії, зупинилися біля дому, де я знаходився. 12 Дух сказав мені йти разом із ними без жодного вагання. Разом зі мною пішли й ці шестеро братів. Прийшовши, ми зайшли в дім того чоловіка. 13 Він розповів нам, що побачив ангела, який з’явився в його домі та сказав: «Надішли до Яффи та поклич Симона, якого називають Петром. 14 Він скаже тобі слова, через які спасешся ти й весь твій дім». 15 Коли я почав говорити, Дух Святий зійшов на них, як і на нас спочатку. 16 Тоді я згадав слова Господа, які Він казав: «Іван хрестив водою, а ви будете хрещені Духом Святим». 17 Отже, якщо Бог дав їм такий дар, як і нам, що увірували в Господа Ісуса Христа, то хто я такий, щоб міг заперечувати Богові? 18 Почувши це, вони заспокоїлися та прославили Бога, кажучи: «Видно, Бог дав і язичникам покаяння, щоб мали життя».

Церква в Антіохії

19 Ті, що були розсіяні через переслідування, яке почалося після Стефана, дійшли до Фінікії, Кіпру та Антіохії, проповідуючи Слово тільки юдеям. 20 Однак деякі з них, що походили з Кіпру та Кирени, прийшли до Антіохії й почали проповідувати Добру Звістку про Господа Ісуса й до греків. 21 Рука Господа була з ними, і велика кількість із них увірувала та навернулася до Господа. 22 Звістка про це дійшла до церкви в Єрусалимі, і вони надіслали Варнаву до Антіохії. 23 Коли Варнава прийшов і побачив благодать Божу, він зрадів і закликав усіх залишатися вірними перед Господом у своїх серцях. 24 Він був доброю людиною, сповненою Святого Духа та віри. І чимало людей навернулося до Господа. 25 Потім він пішов до Тарса відшукати Савла. 26 І, коли знайшов, привів його до Антіохії. Цілий рік вони збиралися разом у церкві та навчали чимало народу. В Антіохії учнів уперше почали називати християнами. 27 У ті дні з Єрусалима до Антіохії прийшло декілька пророків. 28 Один із них, на ім’я Агав, піднявся та через Духа Святого звістив, що буде великий голод на всій землі, що й сталося за правління Клавдія. 29 Тоді учні вирішили надіслати допомогу братам, які жили в Юдеї, кожен по спромозі. 30 Так вони й зробили, надіславши допомогу до старійшин через Варнаву та Савла.