Psalm 105 | Einheitsübersetzung 2016

Einheitsübersetzung 2016

Danklied für Gottes Handeln an Israel

1 Dankt dem HERRN! Ruft seinen Namen aus! Macht unter den Völkern seine Taten bekannt! (1Chr 16,8; Ps 108,4) 2 Singt ihm und spielt ihm, sinnt nach über all seine Wunder! 3 Rühmt euch seines heiligen Namens! Die den HERRN suchen, sollen sich von Herzen freuen. (5Mo 4,29) 4 Fragt nach dem HERRN und seiner Macht, sucht sein Angesicht allezeit! (Ps 27,8) 5 Gedenkt der Wunder, die er getan hat, seiner Zeichen und der Beschlüsse seines Munds! 6 Ihr Nachkommen seines Knechts Abraham, ihr Kinder Jakobs, die er erwählt hat. 7 Er, der HERR, ist unser Gott. Auf der ganzen Erde gelten seine Entscheide. 8 Auf ewig gedachte er seines Bundes, des Wortes, das er gebot für tausend Geschlechter, (5Mo 7,9; Ps 111,5) 9 des Bundes, den er mit Abraham geschlossen, seines Eides, den er Isaak geschworen hat. (1Mo 17,1; 1Mo 26,3) 10 Er bestimmte ihn als Satzung für Jakob, als ewigen Bund für Israel. 11 Er sprach: Dir will ich das Land Kanaan geben, als euch zugemessenen Erbteil. (1Mo 12,7; 1Mo 15,18) 12 Als sie noch gering waren an Zahl, nur wenige und nur zu Gast im Land, (5Mo 26,5) 13 und noch zogen von Volk zu Volk, von einem Reich zu einem anderen Volk, 14 da gestattete er niemand, sie zu bedrücken, wies ihretwegen Könige zurecht: (1Mo 12,17; 1Mo 20,3) 15 Tastet meine Gesalbten nicht an, tut meinen Propheten nichts zuleide! 16 Dann aber rief er den Hunger ins Land, entzog ihnen allen Vorrat an Brot. (1Mo 41,54) 17 Doch hatte er ihnen einen Mann vorausgesandt: Josef wurde als Sklave verkauft. (1Mo 37,28; 1Mo 45,5) 18 Man spannte seine Füße in Fesseln und zwängte seinen Hals ins Eisen (1Mo 39,20) 19 bis zu der Zeit, als sein Wort sich erfüllte und der Spruch des HERRN ihm Recht gab. (1Mo 41,38) 20 Er sandte einen König, der ließ ihn frei, einen Herrscher der Völker, der ließ ihn heraus. 21 Er bestellte ihn zum Herrn über sein Haus, zum Herrscher über seinen ganzen Besitz, 22 damit er binde seine Fürsten durch seine Seele und Weisheit lehre seine Ältesten.^[1] 23 Und Israel kam nach Ägypten, Jakob wurde Gast im Land Hams. (1Mo 46,1; 1Mo 47,11) 24 Da mehrte Gott sein Volk gewaltig, machte es stärker als seine Bedränger. (2Mo 1,7) 25 Er wandelte deren Sinn zum Hass gegen sein Volk, sodass sie an seinen Knechten tückisch handelten. (2Mo 1,9) 26 Dann sandte er Mose, seinen Knecht, und Aaron, den er sich erwählte. (2Mo 3,10; 2Mo 4,14) 27 Sie wirkten unter ihnen seine angekündigten Zeichen und Wunder im Land Hams. 28 Er sandte Finsternis, da wurde es dunkel, damit sie nicht widerspenstig wären gegen sein Wort. (2Mo 10,21) 29 Er verwandelte ihre Gewässer in Blut und ließ ihre Fische sterben. (2Mo 7,14) 30 Ihr Land wimmelte von Fröschen bis hinein in den Palast ihrer Könige. (2Mo 7,26) 31 Er sprach, da kamen Schwärme von Fliegen, Stechmücken über das ganze Gebiet. (2Mo 8,12) 32 Er schickte ihnen Hagel statt Regen, flammendes Feuer auf ihr Land. (2Mo 9,13) 33 Er zerschlug ihnen Weinstock und Feigenbaum und knickte in ihrem Gebiet die Bäume um. 34 Er sprach, da kamen Schwärme von Grillen und Wanderheuschrecken in gewaltiger Zahl. (2Mo 10,1) 35 Sie fraßen alles Grün in ihrem Land, sie fraßen die Frucht ihrer Felder. 36 Er schlug alle Erstgeburt in ihrem Land, die Erstlinge ihrer Manneskraft. (Ps 78,51) 37 Er führte sein Volk heraus mit Silber und Gold, unter seinen Stämmen war niemand, der strauchelte. (2Mo 12,35) 38 Bei ihrem Auszug freute sich Ägypten, denn Schrecken vor ihnen hatte sie alle befallen. (2Mo 12,33) 39 Eine Wolke breitete er aus, um sie zu decken, und Feuer, um die Nacht zu erleuchten. (Ps 78,14) 40 Er forderte Wachteln und ließ sie kommen und sättigte sie mit Brot vom Himmel. (2Mo 16,2; Ps 78,24; Weis 16,20) 41 Er öffnete den Felsen, da sprudelten Wasser, wie ein Strom floss es dahin in der Wüste. (2Mo 17,1; Ps 78,15) 42 Denn er gedachte seines heiligen Wortes und seines Knechts Abraham. 43 Er führte sein Volk heraus in Freude, seine Erwählten in Jubel. 44 Er gab ihnen die Länder der Völker, was die Nationen mühsam erwarben, werden sie erben, (5Mo 4,37) 45 damit sie seine Satzungen bewahren und seine Weisungen befolgen. Halleluja!

Новий Переклад Українською

1 Алілуя! Славте ГОСПОДА, бо Він добрий, бо навіки Його милосердя! 2 Хто може виразити словами могутність ГОСПОДА й сповістити всю хвалу Його? 3 Блаженні ті, хто стереже правосуддя, хто справедливо діє повсякчасно! 4 Згадай мене, ГОСПОДИ, заради прихильності до Свого народу, з’яви Себе мені в порятунку Твоєму, 5 щоб міг я побачити добробут обраних Тобою, радіти радістю за народ Твій, похвалитися разом зі спадком Твоїм. 6 Згрішили ми, як і предки наші, вчинили беззаконно, діяли нечестиво. 7 Батьки наші в Єгипті не збагнули Його чудес, не пам’ятали величі милості Твоєї, але збунтувалися біля моря, моря Червоного. 8 Та Він все ж врятував їх заради Свого імені, щоб виявити Свою могутність. 9 Пригрозив Він морю Червоному,^[1] і висохло воно, і провів Він їх через безодні морські, як по пустелі. 10 І врятував їх від руки ненависника, визволив від руки ворога.^[2] 11 Покрили води супротивників їхніх – жоден з них не лишився живим. 12 Тоді повірили вони словам Його й заспівали Йому хвалу. 13 Та швидко забули Його діяння, не чекали на пораду від Нього. 14 Запалали пристрастю в пустелі й випробовували Бога в дикій землі. 15 Тоді Він задовольнив прохання їхнє, але послав виснаження їхнім душам. 16 Та вони позаздрили Мойсею у стані й Аарону, святому ГОСПОДА. 17 Відкрилася земля, і поглинула Датана, і накрила все зборище Авірама.^[3] 18 Запалав вогонь серед їхнього зборища, полум’я пожерло нечестивих. 19 Вони зробили теля на Хориві й вклонилися істукану, вилитому з металу,^[4] 20 проміняли Славу свою на зображення бика, що їсть траву. 21 Забули Бога, Рятівника свого, Що звершив великі діяння в Єгипті, 22 чудеса в землі Хамовій, дії страшні на морі Червоному. 23 Він наказав би знищити їх, якби Мойсей, обранець Його, не став перед Ним у проломі, щоб відвернути гнів Його, аби Він не погубив їх. 24 І знехтували вони Землею Бажаною, не повірили Його слову, 25 і ремствували в шатрах своїх, і не слухали голосу ГОСПОДА. 26 Тоді Він простягнув руку Свою на них, щоб повалити їх в пустелі, 27 і розкидати нащадків їхніх поміж народами, і розсіяти їх по чужих землях. 28 Вони пристали до Ваал-Пеора і їли жертви мертвим богам.^[5] 29 І гнівили Бога вчинками своїми, тоді спалахнула серед них моровиця. 30 Постав Пінхас і вчинив суд, і моровиця припинилася. 31 Це зараховано було йому в праведність з роду в рід, навіки. 32 І розлютили Його при водах Мериви, і Мойсей зазнав через них лиха,^[6] 33 бо засмутили вони його дух, і він говорив нерозсудливо своїми вустами. 34 Вони не знищили народів, про які сказав їм ГОСПОДЬ, 35 але змішалися з народами й навчилися діяти за їхніми вчинками; 36 служили ідолам їхнім, які стали для них пасткою. 37 Приносили синів своїх і доньок у жертву бісам 38 і проливали невинну кров, кров своїх синів і доньок, яких вони приносили в жертву ідолам ханаанським, і осквернилася земля кров’ю. 39 Вони стали нечистими через свої діяння, розпусно поводилися у своїх вчинках.^[7] 40 Тоді спалахнула лють ГОСПОДА на народ Його, гидким став Йому спадок Його. 41 І віддав Він їх у руки народів, і ненависники їхні панували над ними. 42 Вороги гнобили їх, і вони підкорилися під їхню руку. 43 Він багато разів визволяв їх, але вони бунтували у своїх задумах і занурилися у гріхи свої. 44 Але Він зглянувся на скорботу їхню, коли почув їхнє волання, 45 і згадав про Завіт Свій з ними, і змилувався через велике Своє милосердя. 46 І викликав співчуття до них у тих, хто тримав їх у полоні. 47 Врятуй нас, ГОСПОДИ, Боже наш, і збери нас з-поміж народів, щоб прославити Твоє святе ім’я, піднесено співати Тобі хвалу. 48 Благословенний ГОСПОДЬ, Бог Ізраїлю, споконвіку й повіки! І нехай скаже увесь народ: «Амінь!» Алілуя!