Markus 6 | Einheitsübersetzung 2016

Einheitsübersetzung 2016

Die Ablehnung Jesu in seiner Heimat

1 Von dort brach Jesus auf und kam in seine Heimatstadt; seine Jünger folgten ihm nach. (Mk 1,1; Lk 4,16) 2 Am Sabbat lehrte er in der Synagoge. Und die vielen Menschen, die ihm zuhörten, gerieten außer sich vor Staunen und sagten: Woher hat er das alles? Was ist das für eine Weisheit, die ihm gegeben ist? Und was sind das für Machttaten, die durch ihn geschehen? (Joh 7,15) 3 Ist das nicht der Zimmermann, der Sohn der Maria und der Bruder von Jakobus, Joses, Judas und Simon? Leben nicht seine Schwestern hier unter uns? Und sie nahmen Anstoß an ihm.^[1] (Joh 6,42) 4 Da sagte Jesus zu ihnen: Nirgends ist ein Prophet ohne Ansehen außer in seiner Heimat, bei seinen Verwandten und in seiner Familie. (Joh 4,44) 5 Und er konnte dort keine Machttat tun; nur einigen Kranken legte er die Hände auf und heilte sie.

Die Aussendung der zwölf Jünger

6 Und er wunderte sich über ihren Unglauben. Jesus zog durch die benachbarten Dörfer und lehrte. (Lk 9,1) 7 Er rief die Zwölf zu sich und sandte sie aus, jeweils zwei zusammen. Er gab ihnen Vollmacht über die unreinen Geister 8 und er gebot ihnen, außer einem Wanderstab nichts auf den Weg mitzunehmen, kein Brot, keine Vorratstasche, kein Geld im Gürtel, 9 kein zweites Hemd und an den Füßen nur Sandalen. 10 Und er sagte zu ihnen: Bleibt in dem Haus, in dem ihr einkehrt, bis ihr den Ort wieder verlasst! 11 Wenn man euch aber in einem Ort nicht aufnimmt und euch nicht hören will, dann geht weiter und schüttelt den Staub von euren Füßen, ihnen zum Zeugnis. 12 Und sie zogen aus und verkündeten die Umkehr. 13 Sie trieben viele Dämonen aus und salbten viele Kranke mit Öl und heilten sie.

Die Enthauptung des Täufers

14 Der König Herodes hörte von Jesus; denn sein Name war bekannt geworden und man sagte: Johannes der Täufer ist von den Toten auferstanden; deshalb wirken solche Kräfte in ihm. (Mt 14,1; Mt 16,14; Lk 9,7) 15 Andere sagten: Er ist Elija. Wieder andere: Er ist ein Prophet, wie einer von den alten Propheten. 16 Als aber Herodes von ihm hörte, sagte er: Johannes, den ich enthaupten ließ, ist auferstanden. 17 Herodes hatte nämlich Johannes festnehmen und ins Gefängnis werfen lassen. Schuld daran war Herodias, die Frau seines Bruders Philippus, die er geheiratet hatte. (Mt 14,3; Lk 3,19) 18 Denn Johannes hatte zu Herodes gesagt: Es ist dir nicht erlaubt, die Frau deines Bruders zur Frau zu haben. (3Mo 18,16; 3Mo 20,21) 19 Herodias verzieh ihm das nicht und wollte ihn töten lassen. Sie konnte es aber nicht durchsetzen, 20 denn Herodes fürchtete sich vor Johannes, weil er wusste, dass dieser ein gerechter und heiliger Mann war. Darum schützte er ihn. Wenn er ihm zuhörte, geriet er in große Verlegenheit und doch hörte er ihm gern zu. 21 Eines Tages ergab sich für Herodias eine günstige Gelegenheit. An seinem Geburtstag lud Herodes seine Hofbeamten und Offiziere zusammen mit den vornehmsten Bürgern von Galiläa zu einem Festmahl ein. 22 Da kam die Tochter der Herodias und tanzte und sie gefiel dem Herodes und seinen Gästen so sehr, dass der König zu dem Mädchen sagte: Verlange von mir, was du willst; ich werde es dir geben. 23 Er schwor ihr sogar: Was du auch von mir verlangst, ich will es dir geben, und wenn es die Hälfte meines Reiches wäre. (Est 5,3; Est 7,2) 24 Sie ging hinaus und fragte ihre Mutter: Was soll ich verlangen? Herodias antwortete: Den Kopf Johannes des Täufers. 25 Da lief das Mädchen zum König hinein und verlangte: Ich will, dass du mir sofort auf einer Schale den Kopf Johannes des Täufers bringen lässt. 26 Da wurde der König sehr traurig, aber wegen der Eide und der Gäste wollte er ihren Wunsch nicht ablehnen. 27 Deshalb befahl er einem Scharfrichter, sofort ins Gefängnis zu gehen und den Kopf des Täufers herzubringen. Der Scharfrichter ging und enthauptete Johannes. 28 Dann brachte er den Kopf auf einer Schale, gab ihn dem Mädchen und das Mädchen gab ihn seiner Mutter. 29 Als die Jünger des Johannes das hörten, kamen sie, holten seinen Leichnam und legten ihn in ein Grab. (Mk 14,50; Mk 15,45)

Die Rückkehr der Jünger und die Speisung der Fünftausend

30 Die Apostel versammelten sich wieder bei Jesus und berichteten ihm alles, was sie getan und gelehrt hatten. (Lk 9,10; Lk 10,17) 31 Da sagte er zu ihnen: Kommt mit an einen einsamen Ort, wo wir allein sind, und ruht ein wenig aus! Denn sie fanden nicht einmal Zeit zum Essen, so zahlreich waren die Leute, die kamen und gingen. 32 Sie fuhren also mit dem Boot in eine einsame Gegend, um allein zu sein. (2Kön 4,42; Mt 14,13; Mt 15,32; Mk 8,1; Lk 9,10; Joh 6,1)

2Kön 4,42Mt 14,13Mt 15,32Mk 8,1Lk 9,10Joh 6,1

33 Aber man sah sie abfahren und viele erfuhren davon; sie liefen zu Fuß aus allen Städten dorthin und kamen noch vor ihnen an. 34 Als er ausstieg, sah er die vielen Menschen und hatte Mitleid mit ihnen; denn sie waren wie Schafe, die keinen Hirten haben. Und er lehrte sie lange. (4Mo 27,17; 1Kön 22,17; Hes 34,5; Mt 9,36; Sir 18,13)

4Mo 27,171Kön 22,17Hes 34,5Mt 9,36Sir 18,13

35 Gegen Abend kamen seine Jünger zu ihm und sagten: Der Ort ist abgelegen und es ist schon spät. 36 Schick sie weg, damit sie in die umliegenden Gehöfte und Dörfer gehen und sich etwas zu essen kaufen können! 37 Er erwiderte: Gebt ihr ihnen zu essen! Sie sagten zu ihm: Sollen wir weggehen, für zweihundert Denare Brot kaufen und es ihnen zu essen geben? 38 Er sagte zu ihnen: Wie viele Brote habt ihr? Geht und seht nach! Sie sahen nach und berichteten: Fünf Brote und außerdem zwei Fische. 39 Dann befahl er ihnen, sie sollten sich in Mahlgemeinschaften im grünen Gras lagern. 40 Und sie ließen sich in Gruppen zu hundert und zu fünfzig nieder. (2Mo 18,25; 4Mo 31,14) 41 Darauf nahm er die fünf Brote und die zwei Fische, blickte zum Himmel auf, sprach den Lobpreis, brach die Brote und gab sie den Jüngern, damit sie diese an die Leute austeilten. Auch die zwei Fische ließ er unter allen verteilen. (Mk 8,19) 42 Und alle aßen und wurden satt. 43 Und sie hoben Brocken auf, zwölf Körbe voll, und Reste von den Fischen. 44 Es waren fünftausend Männer, die von den Broten gegessen hatten.

Die Offenbarung des Gottessohnes auf dem Wasser

45 Gleich darauf drängte er seine Jünger, ins Boot zu steigen und ans andere Ufer nach Betsaida vorauszufahren. Er selbst wollte inzwischen die Leute nach Hause schicken. (Mt 14,22; Joh 6,16) 46 Nachdem er sich von ihnen verabschiedet hatte, ging er auf einen Berg, um zu beten. (Lk 6,12) 47 Als es Abend wurde, war das Boot mitten auf dem See, er aber war allein an Land. 48 Und er sah, wie sie sich beim Rudern abmühten, denn sie hatten Gegenwind. In der vierten Nachtwache kam er zu ihnen; er ging auf dem See, wollte aber an ihnen vorübergehen. (2Mo 33,19; 1Kön 19,11; Hi 9,8) 49 Als sie ihn über den See gehen sahen, meinten sie, es sei ein Gespenst, und schrien auf. 50 Alle sahen ihn und erschraken. Doch er begann mit ihnen zu reden und sagte: Habt Vertrauen, ich bin es; fürchtet euch nicht! (2Mo 3,14; Jes 43,1) 51 Dann stieg er zu ihnen ins Boot und der Wind legte sich. Sie aber waren bestürzt und fassungslos. (Mk 4,39) 52 Denn sie waren nicht zur Einsicht gekommen, als das mit den Broten geschah; ihr Herz war verstockt. (Mk 8,17)

Heilungen in Gennesaret

53 Sie fuhren auf das Ufer zu, kamen nach Gennesaret und legten dort an. (Mt 14,34) 54 Als sie aus dem Boot stiegen, erkannte man ihn sogleich. 55 Die Menschen eilten durch die ganze Gegend und brachten die Kranken auf Liegen zu ihm, sobald sie hörten, wo er war. (Mt 4,24) 56 Und immer, wenn er in ein Dorf oder eine Stadt oder zu einem Gehöft kam, trug man die Kranken auf die Straße hinaus und bat ihn, er möge sie wenigstens den Saum seines Gewandes berühren lassen. Und alle, die ihn berührten, wurden geheilt. (Mk 5,28)

Новий Переклад Українською

Ісуса не приймають у Назареті

1 Ісус вийшов звідти та прийшов на Свою батьківщину, а Його учні йшли за Ним. 2 Коли настала Субота, Він почав навчати людей у синагозі. Багато з тих, хто слухав Його, казали: «Звідки в Нього це? Що це за мудрість дана Йому? Як такі чудеса творяться Його руками? 3 Хіба Він не тесля, син Марії? Хіба Він не брат Якова, Йосії, Юди та Симона? Хіба Його сестри не серед нас?» І вони спокушалися через Нього. 4 Ісус же сказав їм: «Не буває пророка без пошани, хіба тільки на своїй батьківщині, серед своїх родичів та у своєму домі». 5 І не зміг там зробити жодного чуда, тільки зцілив кількох хворих, поклавши на них руки.

Ісус надсилає дванадцятьох апостолів проповідувати

6 І дивувався через їхнє невір’я. Потім Ісус ходив по навколишніх селах і навчав. 7 Покликавши до Себе дванадцятьох, Ісус почав надсилати їх по двоє, даючи їм владу над нечистими духами. 8 Ісус наказав їм: «Не беріть у дорогу ні хліба, ні торбини, ні грошей у пояс, а тільки одну палицю. 9 Взуйте сандалії й не беріть двох сорочок». 10 Потім додав: «Коли увійдете в дім, там залишайтесь, поки не вийдете звідти. 11 Коли ж десь вас не приймуть або не слухатимуть, то, виходячи звідти, обтрусіть пил зі своїх ніг на свідчення проти них!» 12 Вони пішли та проповідували, щоб люди покаялись, 13 і виганяли багатьох демонів, а багатьох хворих помазували олією та зцілювали.

Смерть Івана Хрестителя

14 Цар Ірод почув про Ісуса, оскільки Його ім’я ставало все більш відомим. Дехто казав: «Іван Хреститель воскрес із мертвих, і тому ці чудеса діються через Нього». 15 Інші казали: «Це Ілля!» А ще інші: «Це пророк, як один зі стародавніх пророків». 16 Але Ірод, почувши це, казав: «Іван, якого я стратив, воскрес із мертвих». 17 Бо Ірод, надіславши схопити Івана, зв’язав його та посадив до в’язниці через Іродіаду, дружину Филипа, свого брата, з якою він одружився. 18 Іван казав Іродові: «Не годиться тобі одружуватися з дружиною твого брата!» 19 Іродіада була ворожою до Івана та бажала вбити його, але не могла. 20 Адже Ірод боявся Івана і, знаючи, що він чоловік праведний та святий, захищав його. Слухаючи Івана, він дуже непокоївся, однак слухав його з насолодою. 21 Та настав сприятливий день, коли Ірод святкував свій день народження й влаштував бенкет для своїх вельмож, воєначальників та старійшин із Галілеї. 22 Дочка Іродіади увійшла до них та затанцювала, і так сподобалась Іродові й тим, що сиділи разом із ним за столом, що цар сказав дівчині: ―Проси все, що бажаєш, і я дам тобі. 23 І поклявся їй: ―Усе, що тільки попросиш, дам тобі, навіть і пів царства. 24 Вона вийшла та запитала в матері: ―Що мені просити? Її мати відповіла: ―Голову Івана Хрестителя. 25 Тоді вона відразу увійшла до царя та просила: ―Хочу, щоб ти негайно дав мені на блюді голову Івана Хрестителя. 26 Цар дуже засмутився, але через клятву й тих, що сиділи з ним за столом, не схотів відмовити їй. 27 Тож цар відразу надіслав охоронця, наказавши принести голову Івана. Той пішов до в’язниці та відрубав Іванові голову, 28 приніс її на блюді та віддав дівчині, а вона віддала її своїй матері. 29 Коли про це довідались учні Івана, то прийшли, забрали його тіло й поклали в гробницю.

Ісус годує п’ять тисяч

30 Апостоли повернулися до Ісуса й розповіли Йому про все, що зробили і як багато навчили людей. 31 Ісус сказав їм: «Ідіть тепер у пустинне місце та відпочиньте трохи». Адже багато було тих, хто приходив та відходив, і вони не мали часу навіть поїсти. 32 Тож відпливли на човні в пустинне місце, щоб бути на самоті. 33 Але люди побачили їх та впізнали, тож побігли пішки з усіх міст та дісталися до того місця раніше за них. 34 Вийшовши на берег, Ісус побачив багато людей і змилосердився над ними, тому що вони були, як вівці, що не мають пастуха.^[1] І почав їх багато навчати. 35 Коли минуло чимало часу, Його учні підійшли до Нього й сказали: ―Тут пустинне місце, і година вже пізня. 36 Відпусти людей, щоби пішли в хутори та села, які навколо, та купили собі їсти. 37 Але Він сказав їм: ―Ви дайте їм їсти! Вони запитали: ―Чи нам піти купити хліба на двісті динаріїв^[2] і дати їм їсти? 38 Ісус сказав їм: ―Скільки хлібів у вас є? Ідіть та подивіться! Дізнавшись, вони сказали: ―П’ять хлібів та дві рибини. 39 Тоді наказав учням розсадити всіх на зеленій траві. 40 І розсадили їх групами по сто та по п’ятдесят осіб. 41 Ісус узяв ті п’ять хлібів та дві рибини, подивився на небо, благословив їх і, розломивши хліби, дав Своїм учням, щоб роздали людям. Так само роздали всім обидві рибини. 42 Усі їли та наситилися, 43 і назбирали дванадцять повних кошиків із залишками від риби. 44 Тих, хто їв, було п’ять тисяч чоловіків.

Ісус іде по воді

45 Відразу після цього Ісус звелів учням сісти в човен та переплисти на другий бік до Віфсаїди, а Він тим часом відпустить людей. 46 Відпустивши народ, Ісус пішов на гору, щоб помолитися. 47 Коли настав вечір, човен був посеред моря, а Він залишився сам на березі. 48 Побачивши, що учні ледве веслують через супротивний вітер, близько четвертої сторожі ночі^[3] Ісус, ідучи по воді, пішов до них і хотів їх проминути.^[4] 49 Коли учні побачили, що Він іде по воді, подумали, що це привид, і закричали. 50 Адже всі, хто Його бачив, були налякані. Ісус відразу заговорив до них: «Будьте сміливі! Це Я! Не бійтеся!» 51 Тоді Він увійшов до них у човен, і вітер стих. Учні дуже в собі здивувалися, 52 адже не зрозуміли чуда з хлібами: їхнє серце було закам’яніле.

Зцілення хворих у Генезареті

53 Перепливши море, вони прибули до Генезаретської землі й причалили. 54 Коли вони вийшли з човна, люди відразу впізнали Ісуса. 55 Вони оббігли всю ту околицю й почали на носилках приносити до Нього хворих. 56 І куди б Він не заходив, – у села, міста або хутори, – скрізь на майдани виносили хворих і благали Його дозволити лише торкнутися до краю Його одягу; і всі, хто торкався, зцілялися.