Markus 12 | Einheitsübersetzung 2016

Einheitsübersetzung 2016

Das Gleichnis von den Winzern

1 Jesus begann zu ihnen in Gleichnissen zu reden: Ein Mann legte einen Weinberg an, zog ringsherum einen Zaun, hob eine Kelter aus und baute einen Turm. Dann verpachtete er den Weinberg an Winzer und reiste in ein anderes Land. (Jes 5,1; Mt 21,33; Lk 20,9) 2 Als nun die Zeit dafür gekommen war, schickte er einen Knecht zu den Winzern, um bei ihnen seinen Anteil an den Früchten des Weinbergs holen zu lassen. (Jer 7,25) 3 Sie aber packten und prügelten ihn und jagten ihn mit leeren Händen fort. 4 Darauf schickte er einen anderen Knecht zu ihnen; und ihn schlugen sie auf den Kopf und entehrten ihn. 5 Als er einen dritten schickte, brachten sie ihn um. Ähnlich ging es vielen anderen; die einen wurden geprügelt, die andern umgebracht. 6 Schließlich blieb ihm nur noch einer: sein geliebter Sohn. Ihn sandte er als Letzten zu ihnen, denn er dachte: Vor meinem Sohn werden sie Achtung haben. (Mk 1,11; Mk 9,7) 7 Die Winzer aber sagten zueinander: Das ist der Erbe. Auf, wir wollen ihn umbringen, dann gehört sein Erbe uns. 8 Und sie packten ihn und brachten ihn um und warfen ihn aus dem Weinberg hinaus. 9 Was wird nun der Besitzer des Weinbergs tun? Er wird kommen und die Winzer vernichten und den Weinberg anderen geben. 10 Habt ihr nicht das Schriftwort gelesen: Der Stein, den die Bauleute verworfen haben, er ist zum Eckstein geworden; (Ps 118,22) 11 vom Herrn ist das geschehen und es ist wunderbar in unseren Augen? 12 Daraufhin hätten sie Jesus gern verhaften lassen; aber sie fürchteten die Menge. Denn sie hatten gemerkt, dass er mit diesem Gleichnis sie meinte. Da ließen sie ihn stehen und gingen weg. (Mk 11,18; Mk 14,1)

Die Frage nach der kaiserlichen Steuer

13 Einige Pharisäer und einige Anhänger des Herodes wurden zu Jesus geschickt, um ihn mit einer Frage in eine Falle zu locken. (Mt 22,15; Lk 20,20) 14 Sie kamen zu ihm und sagten: Meister, wir wissen, dass du die Wahrheit sagst und auf niemanden Rücksicht nimmst; denn du siehst nicht auf die Person, sondern lehrst wahrhaftig den Weg Gottes. Ist es erlaubt, dem Kaiser Steuer zu zahlen, oder nicht? Sollen wir sie zahlen oder nicht zahlen? 15 Er aber durchschaute ihre Heuchelei und sagte zu ihnen: Warum versucht ihr mich? Bringt mir einen Denar, ich will ihn sehen. 16 Man brachte ihm einen. Er fragte sie: Wessen Bild und Aufschrift ist das? Sie antworteten ihm: Des Kaisers. 17 Da sagte Jesus zu ihnen: So gebt dem Kaiser, was dem Kaiser gehört, und Gott, was Gott gehört! Und sie waren sehr erstaunt über ihn.

Die Frage nach der Auferstehung der Toten

18 Von den Sadduzäern, die behaupten, es gebe keine Auferstehung, kamen einige zu Jesus und fragten ihn: (Mt 22,23; Lk 20,27; Apg 23,8) 19 Meister, Mose hat uns vorgeschrieben: Wenn ein Mann, der einen Bruder hat, stirbt und eine Frau hinterlässt, aber kein Kind, dann soll sein Bruder die Frau nehmen und seinem Bruder Nachkommen verschaffen. (1Mo 38,8; 5Mo 25,5) 20 Es lebten einmal sieben Brüder. Der erste nahm sich eine Frau, und als er starb, hinterließ er keine Nachkommen. 21 Da nahm sie der zweite; auch er starb, ohne Nachkommen zu hinterlassen, und ebenso der dritte. 22 Keiner der sieben hatte Nachkommen. Als letzte von allen starb die Frau. 23 Wessen Frau wird sie nun bei der Auferstehung sein? Alle sieben haben sie doch zur Frau gehabt. 24 Jesus sagte zu ihnen: Ihr irrt euch, ihr kennt weder die Schrift noch die Macht Gottes. 25 Wenn nämlich die Menschen von den Toten auferstehen, heiraten sie nicht, noch lassen sie sich heiraten, sondern sind wie Engel im Himmel. 26 Dass aber die Toten auferstehen, habt ihr das nicht im Buch des Mose gelesen, in der Geschichte vom Dornbusch, in der Gott zu Mose spricht: Ich bin der Gott Abrahams, der Gott Isaaks und der Gott Jakobs? (2Mo 3,6) 27 Er ist kein Gott von Toten, sondern von Lebenden. Ihr irrt euch sehr.

Die Frage nach dem wichtigsten Gebot

28 Ein Schriftgelehrter hatte ihrem Streit zugehört; und da er bemerkt hatte, wie treffend Jesus ihnen antwortete, ging er zu ihm hin und fragte ihn: Welches Gebot ist das erste von allen? (Mt 22,34; Lk 10,25) 29 Jesus antwortete: Das erste ist: Höre, Israel, der Herr, unser Gott, ist der einzige Herr. (5Mo 6,4) 30 Darum sollst du den Herrn, deinen Gott, lieben mit ganzem Herzen und ganzer Seele, mit deinem ganzen Denken und mit deiner ganzen Kraft. 31 Als zweites kommt hinzu: Du sollst deinen Nächsten lieben wie dich selbst. Kein anderes Gebot ist größer als diese beiden. (3Mo 19,18) 32 Da sagte der Schriftgelehrte zu ihm: Sehr gut, Meister! Ganz richtig hast du gesagt: Er allein ist der Herr und es gibt keinen anderen außer ihm (5Mo 4,35; 5Mo 6,4; Lk 20,39) 33 und ihn mit ganzem Herzen, ganzem Verstand und ganzer Kraft zu lieben und den Nächsten zu lieben wie sich selbst, ist weit mehr als alle Brandopfer und anderen Opfer. (1Sam 15,22; Ps 51,18; Spr 21,3; Hos 6,6)

1Sam 15,22Ps 51,18Spr 21,3Hos 6,6

34 Jesus sah, dass er mit Verständnis geantwortet hatte, und sagte zu ihm: Du bist nicht fern vom Reich Gottes. Und keiner wagte mehr, Jesus eine Frage zu stellen. (Mt 22,46; Lk 20,40)

Die Frage nach dem Davidssohn

35 Als Jesus im Tempel lehrte, sagte er: Wie können die Schriftgelehrten behaupten, der Christus sei der Sohn Davids? (Mk 16,1; Lk 20,41) 36 Denn David hat, vom Heiligen Geist erfüllt, selbst gesagt: Der Herr sprach zu meinem Herrn: Setze dich mir zur Rechten, bis ich dir deine Feinde unter die Füße lege! (Ps 110,1)

Polemik gegen die Schriftgelehrten

37 David selbst also nennt ihn Herr. Wie kann er dann sein Sohn sein? Es war eine große Menschenmenge versammelt und hörte ihm mit Freude zu. (Mk 16,1; Lk 20,45) 38 Er lehrte sie und sagte: Nehmt euch in Acht vor den Schriftgelehrten! Sie gehen gern in langen Gewändern umher, lieben es, wenn man sie auf den Marktplätzen grüßt, (Lk 11,43) 39 und sie wollen in der Synagoge die Ehrensitze und bei jedem Festmahl die Ehrenplätze haben. 40 Sie fressen die Häuser der Witwen auf und verrichten in ihrer Scheinheiligkeit lange Gebete. Umso härter wird das Urteil sein, das sie erwartet.

Die vorbildliche Witwe

41 Als Jesus einmal dem Opferkasten gegenübersaß, sah er zu, wie die Leute Geld in den Kasten warfen. Viele Reiche kamen und gaben viel. (Lk 21,1) 42 Da kam auch eine arme Witwe und warf zwei kleine Münzen hinein.^[1] 43 Er rief seine Jünger zu sich und sagte: Amen, ich sage euch: Diese arme Witwe hat mehr in den Opferkasten hineingeworfen als alle andern. 44 Denn sie alle haben nur etwas von ihrem Überfluss hineingeworfen; diese Frau aber, die kaum das Nötigste zum Leben hat, sie hat alles hergegeben, was sie besaß, ihren ganzen Lebensunterhalt.

Новий Переклад Українською

Притча про виноградник та орендарів

1 Ісус почав говорити їм у притчах: ―Один чоловік посадив виноградник, обвів його огорожею, вкопав давильню, збудував башту, здав його в оренду виноградарям та вирушив у подорож. 2 Коли настав час, він надіслав одного раба до виноградарів, щоб отримати свою частину врожаю. 3 Однак виноградарі схопили, побили його й відіслали назад ні з чим. 4 Тоді господар надіслав до них іншого раба. Але вони й тому розбили голову та відіслали з ганьбою. 5 Він надіслав ще одного, але вони його вбили. Також і багатьох інших: одних побили, а інших убили. 6 Нарешті надіслав до них свого єдиного улюбленого сина, кажучи: «Мого сина поважатимуть!» 7 Але ті виноградарі сказали один одному: «Це спадкоємець, ходімо та вб’ємо його, і спадщина буде нашою!» 8 Вони схопили його, вбили та вивели з виноградника. 9 Що ж зробить господар виноградника? Він прийде та вб’є виноградарів, а виноградник віддасть іншим виноградарям. 10 Хіба ви не читали в Писанні: «Камінь, який відкинули будівничі, став наріжним каменем. 11 Господь зробив це, і воно є дивним у наших очах».^[1] (Ps 117,22; Ps 117,23) 12 Вони зрозуміли, що Він про них сказав цю притчу, і шукали нагоди схопити Ісуса, але боялися народу. Тому залишили Його й відійшли.

Питання про податок

13 Потім вони надіслали до Нього деяких фарисеїв та іродіан, щоб впіймати Його на слові. 14 Ті прийшли та запитали Його: ―Учителю, ми знаємо, що Ти праведний, ні на кого не зважаєш, адже не дивишся на людське обличчя, а правдиво навчаєш Божого шляху. Чи годиться платити податок Кесареві, чи ні? Платити чи не платити? 15 Ісус, знаючи їхнє лицемірство, сказав їм: ―Чому ви випробовуєте Мене? Дайте Мені динарій, щоб побачити. 16 Вони принесли: Він сказав: ―Чиє це зображення та напис? ―Кесаря! 17 Тоді Ісус сказав їм: ―Віддайте Кесареві Кесареве, а Богові – Боже! І вони дивувалися з Нього.

Питання про воскресіння

18 Прийшли до Нього садукеї, які кажуть, що немає воскресіння з мертвих, і запитали Його: 19 ―Учителю, Мойсей написав нам: «Якщо чийсь брат помре та залишить дружину, не залишивши жодної дитини, то нехай його брат візьме дружину померлого та підніме нащадка своєму братові».^[2] 20 Було семеро братів. Перший одружився та помер, не залишивши дітей. 21 Другий одружився з вдовою, але він помер, не залишивши дітей, також і третій. 22 І ніхто із сімох не залишив дітей. Після всіх померла й жінка. 23 При воскресінні, коли воскреснуть, дружиною котрого з них вона буде? Адже всі семеро мали її за дружину. 24 Ісус сказав їм: ―Чи не тому ви помиляєтеся, що не знаєте ані Писання, ані сили Божої? 25 Бо коли воскресають з мертвих, не одружуються й не виходять заміж, а є як ангели на небі. 26 А щодо воскресіння з мертвих, хіба ви не читали в книзі Мойсея про те, що сказав йому Бог при полум’ї вогню тернового куща: «Я – Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова»?^[3] 27 Він є Богом не мертвих, а живих! Дуже помиляєтесь!

Найбільша заповідь

28 Один із книжників, підійшовши, послухав, як вони говорили й, побачивши, що Ісус добре відповів садукеям, запитав Його: ―Яка заповідь перша з усіх? 29 Ісус відповів: ―Перша є: «Слухай Ізраїлю, Господь Бог твій – це єдиний Господь. 30 Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, усією своєю душею, усім своїм розумом і всією силою своєю».^[4] 31 А друга: «Люби ближнього свого, як самого себе».^[5] Немає заповіді важливішої від цих двох. 32 Книжник сказав Йому: ―Добре, Учителю! Ти правильно сказав: Бог єдиний, і немає іншого, крім Нього. 33 І любити Його всім серцем, усім розумінням та всією силою, і любити ближнього, як самого себе, – це більше за всі цілопалення та жертви. 34 Побачивши, що він мудро відповів, Ісус сказав йому: ―Ти недалеко від Царства Божого! І більше ніхто не наважувався запитувати Його.

Чи є Христос Сином Давидовим?

35 У відповідь Ісус, навчаючи в Храмі, сказав: ―Чому книжники кажуть, що Христос є сином Давида? 36 Адже сам Давид через Духа Святого сказав: «Господь сказав Господеві моєму: „Сядь праворуч від Мене, доки Я не покладу ворогів Твоїх, як підніжок для Твоїх ніг“».^[6] (Ps 109,1) 37 Якщо сам Давид називає Його Господом, як Він може бути його Сином? Багато людей слухало Його із задоволенням.

Ісус говорить про книжників

38 У Своєму навчанні Він сказав: «Стережіться книжників: їм подобається одягатись у довгі одежі, вони люблять привітання на ринках, 39 перші місця в синагогах та почесні місця на бенкетах. 40 Вони з’їдають доми вдів, але прикриваються довгими молитвами. Вони отримають суворіше покарання».

Пожертва вдови

41 Ісус сів навпроти скрині для пожертв і дивився, як люди клали гроші в скриню. Чимало багатіїв клали багато. 42 Але підійшла одна бідна вдова, яка поклала дві лепти^[7], що разом складають один кодрант. 43 Ісус покликав Своїх учнів і сказав їм: «Істинно кажу вам: ця бідна вдова поклала в скриню більше, ніж поклали всі інші. 44 Адже всі клали зі свого достатку, а вона зі своєї бідності поклала все, що мала на прожиток».