1Als wir gerettet waren, erfuhren wir, dass die Insel Malta heißt.2Die Einheimischen erwiesen uns ungewöhnliche Menschenfreundlichkeit; sie zündeten ein Feuer an und holten uns alle zu sich, weil es zu regnen begann und kalt war.3Als Paulus einen Haufen Reisig zusammenraffte und auf das Feuer legte, fuhr infolge der Hitze eine Viper heraus und biss sich an seiner Hand fest.4Als die Einheimischen das Tier an seiner Hand hängen sahen, sagten sie zueinander: Dieser Mensch ist gewiss ein Mörder; die Rachegöttin lässt ihn nicht leben, obwohl er dem Meer entkommen ist.5Er aber schüttelte das Tier von sich ab ins Feuer und erlitt keinen Schaden. (Mk 16,18; Lk 10,19)6Da erwarteten sie, er werde anschwellen oder plötzlich tot umfallen. Als sie aber eine Zeit lang gewartet hatten und sahen, dass ihm nichts Schlimmes geschah, änderten sie ihre Meinung und sagten, er sei ein Gott. (Apg 14,11)7In jener Gegend lagen Landgüter, die dem Publius, dem Ersten der Insel, gehörten; er nahm uns auf und bewirtete uns drei Tage lang freundlich als seine Gäste.[1]8Der Vater des Publius lag gerade mit Fieber und Ruhr im Bett. Paulus ging zu ihm hinein und betete; dann legte er ihm die Hände auf und heilte ihn.9Daraufhin kamen auch die anderen Kranken der Insel herbei und wurden geheilt.10Sie erwiesen uns viele Ehren und bei der Abfahrt gaben sie uns alles mit, was wir brauchten.
Von Malta nach Rom
11Drei Monate später fuhren wir mit einem alexandrinischen Schiff ab, das auf der Insel überwintert hatte und die Dioskuren als Schiffszeichen trug.[2]12Wir liefen in Syrakus ein und blieben drei Tage;13von dort fuhren wir die Küste entlang weiter und erreichten Rhegion. Nach einem Tag setzte Südwind ein und so kamen wir in zwei Tagen nach Puteoli.14Hier trafen wir Brüder; sie baten uns, sieben Tage bei ihnen zu bleiben. Und so kamen wir nach Rom.15Von dort waren uns die Brüder, die von uns gehört hatten, bis Forum Appii und Tres Tabernae entgegengekommen, um uns zu begrüßen. Als Paulus sie sah, dankte er Gott und fasste Mut.
Ankunft und Wirken des Völkerapostels in Rom
16Nach unserer Ankunft in Rom erhielt Paulus die Erlaubnis, für sich allein zu wohnen, zusammen mit dem Soldaten, der ihn bewachte. (Apg 27,3)17Drei Tage später rief er die führenden Männer der Juden zusammen. Als sie versammelt waren, sagte er zu ihnen: Brüder, obwohl ich mich nicht gegen das Volk oder die Sitten der Väter vergangen habe, bin ich von Jerusalem aus als Gefangener den Römern ausgeliefert worden.18Diese haben mich verhört und wollten mich freilassen, da nichts Todeswürdiges gegen mich vorlag.19Weil aber die Juden Einspruch erhoben, war ich gezwungen, Berufung beim Kaiser einzulegen, jedoch nicht, um mein Volk anzuklagen.20Aus diesem Grund habe ich darum gebeten, euch sehen und sprechen zu dürfen. Denn um der Hoffnung Israels willen trage ich diese Fesseln. (Apg 26,6)21Sie antworteten ihm: Wir haben über dich weder Briefe aus Judäa erhalten noch ist einer von den Brüdern gekommen, der uns etwas Belastendes über dich berichtet oder erzählt hätte.22Wir wünschen aber von dir zu hören, was du denkst; denn von dieser Sekte ist uns bekannt, dass sie überall auf Widerspruch stößt.23Sie vereinbarten mit ihm einen bestimmten Tag, an dem sie in noch größerer Zahl zu ihm in die Wohnung kamen. Vom Morgen bis in den Abend hinein erklärte und bezeugte er ihnen das Reich Gottes und versuchte, sie vom Gesetz des Mose und von den Propheten aus für Jesus zu gewinnen. (Lk 24,44; Joh 1,45; Joh 5,45; Apg 13,16; Apg 17,2; 1Petr 1,10)24Die einen ließen sich durch seine Worte überzeugen, die andern blieben ungläubig.25Sie waren uneins untereinander und gingen weg. Paulus aber sagte noch das eine Wort: Treffend hat der Heilige Geist durch den Propheten Jesaja zu euren Vätern gesprochen:26Geh zu diesem Volk und sag: / Hören sollt ihr, hören, aber nicht verstehen; / sehen sollt ihr, sehen, aber nicht erkennen. (Jes 6,9; Mt 13,14; Mk 4,12; Lk 8,10; Joh 12,40)27Denn das Herz dieses Volkes ist hart geworden / und mit ihren Ohren hören sie nur schwer / und ihre Augen halten sie geschlossen, damit sie mit ihren Augen nicht sehen / und mit ihren Ohren nicht hören, / damit sie mit ihrem Herzen nicht zur Einsicht kommen, / sich bekehren und ich sie heile.28-29Darum sollt ihr nun wissen: Den Heiden ist dieses Heil Gottes gesandt worden. Und sie werden hören![3] (Ps 67,3; Ps 98,3; Lk 3,6; Apg 18,6)30Er blieb zwei volle Jahre in seiner Mietwohnung und empfing alle, die zu ihm kamen.31Er verkündete das Reich Gottes und lehrte über Jesus Christus, den Herrn - mit allem Freimut, ungehindert. (Apg 1,3; Apg 28,23; Röm 1,15)
Apostelgeschichte 28
Новий Переклад Українською
На острові Мальта
1Урятувавшись, ми дізналися, що острів називається Мальта.2Мешканці острова виявили до нас надзвичайну гостинність. Вони, запаливши вогонь, прийняли всіх нас, тому що падав дощ і було холодно.3Коли Павло, зібравши купу сухих дров, поклав їх на вогонь, гадюка, яка виповзла від жару, вчепилася за його руку.4Мешканці, побачивши, що з його руки звисає змія, говорили одне одному: «Без сумніву, цей чоловік – убивця: він урятувався з моря, але справедливість не дозволила йому жити».5Однак Павло струсив змію у вогонь, не зазнавши жодної шкоди.6Вони очікували, що він почне опухати або негайно впаде мертвий. Але, чекаючи довго, побачили, що нічого поганого з ним не сталося. Тоді змінили свою думку й казали, що він – бог.7Неподалік від того місця були землі, які належали начальникові острова, на ім’я Публій. Він прийняв нас, і ми гостювали в нього три дні.8І сталося, що батько Публія лежав хворий на лихоманку та кишкову інфекцію. Павло увійшов до нього, помолився та, поклавши на нього руки, зцілив його.9Після цього й інші хворі з острова приходили та отримували зцілення.10Вони вшанували нас великими почестями й, коли ми відпливали, забезпечили нас усім необхідним.
Прибуття до Рима
11Через три місяці ми відпливли на олександрійському кораблі, котрий мав знак Діоскурів та перезимував на острові.12Ми припливли до Сиракуз та пробули там три дні.13Відпливши звідти, прибули до Регії. Наступного дня повіяв південний вітер, і через день ми прибули до Путеолі.14Там знайшли братів, і вони просили нас залишитися з ними сім днів. І так ми прибули до Рима.15Тамтешні брати, почувши про нас, вийшли нам назустріч до форуму Аппія й до Трьох Таверн. Побачивши їх, Павло подякував Богові та підбадьорився.16Ми прибули до Рима, сотник передав в’язнів начальникові охорони,[1] а Павлові було дозволено жити окремо. З ним був тільки воїн, який його охороняв.
Служіння в Римі
17Через три дні Павло скликав знатних юдеїв і, коли вони зібралися, промовив до них: ―Брати, я не зробив нічого проти нашого народу або проти звичаїв батьків, проте мене було заарештовано в Єрусалимі та видано в руки римлян,18які, розглянувши мою справу, хотіли звільнити мене, тому що ніякої провини, вартої смерті, на мені не було.19Але оскільки юдеї протистояли цьому, я був змушений звернутися до Кесаря, проте не для того, щоб звинуватити в чомусь мій народ.20Саме з цієї причини покликав вас, щоб побачити та поговорити, бо за надію Ізраїлю на мені ці кайдани.21Вони відповіли: ―Ми не отримали щодо тебе жодного листа з Юдеї, і ніхто з братів, що приходили, не сповістив і не сказав нічого поганого про тебе.22Однак ми б хотіли почути від тебе, що ти думаєш, бо нам відомо, що всюди говорять проти цього угрупування.23У призначений день до його помешкання прийшло їх ще більше. Павло з ранку до вечора свідчив їм про Царство Боже, намагаючись переконати їх про Ісуса на підставі Закону Мойсея та Пророків.24Одні були переконані тим, що він казав, інші ж не вірили.25Коли, не дійшовши згоди, відходили, Павло сказав такі слова: «Правильно промовив Дух Святий через пророка Ісаю вашим батькам:26„Піди до цього народу та скажи: «Ви будете слухати й слухати, але ніколи не зрозумієте; будете дивитись і дивитись, але ніколи не побачите.27Бо серце цього народу згрубіло, важко стали чути вухами й очі свої заплющили, щоб не побачити очима, не почути вухами, не зрозуміти серцем і не навернутись, щоб Я зцілив їх»“.[2]28Отже, нехай вам буде відомо, що це спасіння Боже було надіслане язичникам, і вони його почують».29Після цих слів юдеї розійшлися, сперечаючись між собою.[3]30Павло цілих два роки залишався там на власному утриманні й приймав усіх, хто заходив до нього.31Він проповідував Царство Боже та навчав про Господа Ісуса Христа сміливо та без перешкоди.