Псалом 77:27 | Українська Біблія LXX УБТ

Українська Біблія LXX УБТ

1 Повчання Асафа. Прислухайся, мій народе, до мого закону, прихили своє вухо до слів моїх уст. 2 Я відкрию уста свої в притчах, розкажу давні загадки: 3 те, що ми почули і що зрозуміли, що розповіли нам наші батьки. 4 Воно в наступному поколінні не сховалося від їхніх дітей, які звіщали хвалу Господню, Його силу, усі Його дивовижні діла, які Він учинив. 5 Він дав свідчення в Якові й встановив закон в Ізраїлі, — те, що Він заповів нашим батькам, аби вони об’явили своїм синам; 6 щоби знало наступне покоління — сини, які народяться; тож вони піднімуться і сповістять це своїм синам, 7 аби ті покладали свою надію на Бога, не забували Божих діянь і шукали Його заповідей; 8 щоб не стали такими, як їхні батьки — родом лукавим і прикрим, який не виправив свого серця, а свій дух не довірив Богові. 9 Сини Єфрема, що натягали луки і стріляли, у день битви втекли. 10 Вони не зберегли Божого завіту, не забажали ходити в Його законі, 11 забули про Його добродійність і всі Його дивовижні діла, які Він їм виявив, 12 перед їхніми батьками — ті дивовижні діла, які Він вчинив у Єгипетській землі, на рівнині Танеос. 13 Він розділив море і провів їх, а води поставив, наче бурдюк, 14 і вів їх хмарою вдень і світлом вогню всю ніч. 15 Він розколов скелю в пустелі й напоїв їх, наче з великої безодні: 16 вивів воду зі скелі, — пустив води, наче ріки. 17 Та вони й надалі продовжували грішити проти Нього, бунтувалися проти Всевишнього в безводній пустелі, 18 випробовували Бога у своїх серцях, вимагаючи їжі для своєї душі. 19 Вони говорили проти Бога й казали: Хіба Бог спроможний приготувати обід у пустелі? 20 Адже коли вдарив Він об скелю, полилися води, та й наповнилися потоки, то чи не спроможний Він дати й хліба, забезпечити Свій народ їжею? 21 Тож Господь почув, піднявся, — і вогонь запалав посеред Якова, над Ізраїлем пронісся гнів, 22 бо не повірили Богові, не повірили в Його спасіння. 23 І Він з висоти звелів хмарам, відкрив небесні брами — 24 і, як їжу, дощем послав їм манну, — дав їм небесний хліб. 25 Людина їла ангельський хліб; Він послав їм вдосталь їжі. 26 Він послав з неба південний вітер, — і силою Своєю навіяв південний суховій; 27 посипав на них м’ясо, немов пил, і пернатих птахів, немов морський пісок: 28 їх багато нападало серед їхнього табору, довкола їхніх поселень. 29 Вони їли й надмірно наситилися, — Він задовольнив їхнє бажання. 30 Та своїх примх вони не позбавилися. Ще їхня їжа була в них у роті, 31 а на них зійшов Божий гнів і вигубив [багатьох] із них, — скував вибраних Ізраїля. 32 У всьому цьому вони продовжували грішити, — не повірили Його чудесам. 33 Їхні дні в марноті проминули, а їхні літа — дуже швидко. 34 Коли Він вигублював їх, вони Його шукали, поверталися, зранку вставали до Бога, 35 згадували, що Бог є їхнім помічником, що Всевишній Бог є їхнім визволителем. 36 Своїми устами вони підлещувалися до Нього, а своїм язиком зводили брехню на Нього. 37 Їхнє серце не було з Ним щире, і вони не були вірні Його завітові. 38 Та Він милосердний, Він простить їхні гріхи, не знищуватиме, а часто відвертатиме Свій гнів, не запалає Своїм всеохоплюючим обуренням. 39 Адже Він пам’ятав, що вони — тіло і вітер, який проходить і не повертається. 40 Як часто вони засмучували Його в пустелі, викликали Його гнів у безводній землі! 41 Вони відвернулися і кинули виклик Богові, викликали обурення Святого Ізраїлевого. 42 Не зберегли в пам’яті той день, коли Він своєю владою вирвав їх із рук гнобителя, 43 коли показав у Єгипті Свої знамення і Свої чудеса на рівнині Танеос. 44 Він перетворив їхні ріки й їхні потоки на кров, щоб не змогли пити. 45 Наслав на них псячих мух, — і ті їх кусали, а також жаб, і ті спустошували їх. 46 Він віддав їхній урожай тлі, а плоди їхньої праці — сарані. 47 Їхні виноградники знищив градом, а їхні шовковиці — морозом. 48 Він віддав їхню худобу градові, а їхнє майно — вогневі. 49 Наслав на них лють Свого гніву, гнів, обурення, скруту, нашестя злих ангелів. 50 Він дав вихід Своєму гнівові, не пощадив їхніх душ від смерті, а їхню худобу прирік на смерть. 51 Він уразив кожного первістка в Єгипті, — первоплоди їхніх болів у поселеннях Хама. 52 Свій народ Він забрав, як овець, і, наче отару, вів їх пустелею. 53 Провадив їх з надією, і вони не мали страху, а їхніх ворогів покрило море. 54 І привів їх до гори Своєї святості — до тієї гори, яку здобула Його правиця. 55 Прогнав з-перед їхнього обличчя народи і дав їм через жеребкування наділи спадщини, і розселив ізраїльські племена по їхніх поселеннях. 56 А вони випробовували і засмучували Всевишнього Бога, не зберігали Його настанов. 57 Вони, як і їхні батьки, відступили і порушили завіт, — стали покрученим луком. 58 Викликали Його гнів своїми жертовниками, — своїми ідолами збудили в Нього ревнощі. 59 Бог почув — і відвернувся та вельми погордував Ізраїлем; 60 Він покинув намет у Силомі — місце Свого перебування, де проживав між людьми. 61 І силу Він їхню передав у полон, і їхню красу — у руки ворога. 62 Він Свій народ віддав під меч і знехтував Своєю спадщиною. 63 Вогонь поглинув їхніх юнаків, і їхні дівчата не були оплакані. 64 Їхні священики загинули від меча, і їхні вдови не будуть оплакані. 65 Та Господь, наче від сну пробудився, наче велетень, розігрітий вином, — 66 і розгромив Своїх ворогів з тилу, піддав їх вічній ганьбі. 67 Він відкинув оселі Йосифа, не обрав племені Єфрема, 68 а вибрав плем’я Юди — гору Сіон, яку полюбив. 69 І звів Свою святиню, яка наче одноріг, заснував її на землі навіки. 70 І вибрав Давида, Свого раба, і забрав його від овечих отар, — 71 Він забрав його від овець з ягнятами, щоби пасти Свій народ — Якова, і Свій спадок — Ізраїля. 72 І той пас їх у простоті свого серця і провадив їх у мудрості своїх рук.

Новий Переклад Українською

1 Повчання Асафові. Послухай-но, народе мій, настанову мою, схиліть вуха свої до слів моїх вуст! 2 Відкрию в притчі вуста мої, промовлю загадки прадавніх часів, 3 які ми чули й пізнали і які розповідали нам предки наші. 4 Не будемо приховувати їх від синів наших, розкажемо наступному поколінню про хвалу ГОСПОДА й могутність Його, про чудеса, які Він здійснив. 5 Він засвідчив одкровення Своє Якову й встановив в Ізраїлі Закон Свій, який заповідав предкам нашим, щоб вони навчили нащадків своїх, 6 щоб знало наступне покоління, щоб діти, що народитися мають, сповістили свого часу й своїм нащадкам. 7 Тоді вони сподівання своє покладуть на Бога, і не забуватимуть діянь Божих, і будуть дотримуватися Його заповідей. 8 Вони не будуть подібні до своїх предків, покоління впертого й бунтівного, роду, чиє серце непевне і чий дух невірний Богові. 9 Сини Єфремові, хоча й озброєні стрільці з лука, назад повернулися у день битви. 10 Не дотримувалися вони Завіту Божого й відмовилися ходити в Законі Божому. 11 Вони забули про Його звершення й чудеса, що Він їм показав. 12 Перед предками їхніми здійснив Він чудо в землі Єгипту, в околицях Цоану^[1]. 13 Він розділив навпіл море й провів їх через нього, і поставив води грудами.^[2] 14 Вів їх хмарою вдень, і цілу ніч – світлом вогню.^[3] 15 Він розсікав скелі в пустелі й напував їх, немов із великої безодні.^[4] 16 Із скелі вивів потоки, і потекли рікою води. 17 Але вони продовжували грішити проти Нього, бунтувати проти Всевишнього на висохлій землі. 18 Випробовували Бога в серцях своїх, вимагаючи їжу за своїми примхами.^[5] 19 Вони говорили зухвало проти Бога, кажучи: «Чи не міг би Бог накрити стіл у пустелі? 20 Ось Він вдарив скелю, і потекли води, хлинули потоки. Хіба ж не може Він дати хліба чи приготувати м’яса народові Своєму?»^[6] 21 Тому, коли почув це ГОСПОДЬ, то розгнівався: вогонь загорівся проти Якова, і гнів Його спалахнув на Ізраїля, 22 бо не повірили вони Богові й не покладали надії на Його спасіння. 23 Тож наказав Він хмарам вгорі, і відчинив ворота небес, 24 і дощем пролив на них манну, щоб їли, і дав їм зерно небесне.^[7] 25 Хліб могутніх^[8] їла людина, Він послав їм їжі вдосталь. 26 Він здійняв східний вітер у небесах і навів Своєю могутністю вітер південний. 27 Дощем пролив Він на них м’ясо, немов пил, і, неначе пісок морський, – птахів крилатих, 28 яких розкидав Він серед табору, навколо помешкань їхніх. 29 Вони їли й добре наситилися – Він задовольнив бажання їхнє. 30 Та ще не встигли вони вгамувати своєї примхи, ще їжа була в них на вустах, 31 як гнів Божий піднявся проти них, і вигубив найбільш пишних із них, і повалив додолу юнаків Ізраїля. 32 Та попри все це вони далі грішили й не вірили чудесам Його. 33 Тому Він загубив дні їхні в марноті й роки їхні – у смутку. 34 Коли Він вбивав їх, тоді вони шукали Його, і наверталися, і прагнули Бога. 35 І згадували, що Бог – їхня скеля і що Бог Всевишній – їхній Визволитель. 36 Тоді промовляли Йому лестощі устами своїми і язиками своїми неправду перед Ним говорили; 37 та серцями своїми не були вони з Ним щирі й не берегли вірності Його Завітові. 38 Та Він, милостивий, прощав гріх і не знищував їх. Багато разів відвертав гнів Свій і не будив усієї Своєї люті. 39 Він пам’ятав, що вони – тіло, вітер, що йде й не повертається. 40 Скільки разів вони бунтували проти Нього в пустелі, засмучували Його в дикій землі! 41 Знову й знову випробовували Бога й засмучували Святого Ізраїлевого. 42 Не пам’ятали ні діянь руки Його, ні того дня, коли Він визволив їх від ворога, 43 коли ознаки Свої показав у Єгипті й чудеса Свої в околицях Цоану.^[9] (Пс 77:12) 44 Він перетворив їхні ріки на кров, і з потоків своїх вони пити не могли. 45 Він послав на них рої комах, які пожирали їх, і жаб, що губили їх. 46 Він віддав врожай їхній гусені й збіжжя їхнє – сарані. 47 Побив виноградники їхні градом і шовковиці – кригою. 48 Він віддав на поталу градові їхню худобу й отари їхні – блискавкам. 49 Він послав на них полум’я Свого гніву, лють, обурення й біду – посольство злих ангелів. 50 Вирівняв стежку для гніву Свого; не утримав їхніх душ від смерті, але віддав життя їхнє на поталу моровиці. 51 І вразив усіх первістків у Єгипті – перші плоди сили чоловічої в шатрах Хамових.^[10] 52 Немов овець отару, Він вивів народ Свій, і, неначе стадо, провадив їх у пустелі. 53 Вів їх у безпеці, так що вони не боялися, а ворогів їхніх вкрило море. 54 І привів їх до границь святині Своєї, до тієї гори, яку здобула Його правиця. 55 Прогнав перед ними народи, і простягнув мотузку землемірну, щоб спадок їхній переділити, і в наметах їхніх поселив племена Ізраїлеві. 56 Але вони випробовували Бога Всевишнього, бунтували проти Нього й не дотримувалися Його одкровень. 57 І відступали, і зраджували, як і батьки їхні; викручувалися, як висковзує з рук кривий лук. 58 Гнівили Його в капищах на своїх пагорбах та ідолами своїми будили Його ревнощі. 59 Почув Бог, і запалав гнівом, і геть відцурався Ізраїля. 60 Покинув Оселю Свою в Шило – шатро, в якому Він мешкав серед людей.^[11] 61 І віддав Він могутність Свою у полон і красу Свою – у руки ворога.^[12] 62 Віддав Він народ Свій мечу на поталу й гнівом запалав на спадщину Свою. 63 Юнаків їхніх пожер вогонь, а їхнім дівчатам весільних пісень не співали. 64 Священники його попадали від меча, а вдови його не плакали. 65 Тоді прокинувся Володар, немов від сну, неначе воїн, що витверезився від вина. 66 І вразив ворогів його ззаду, вкрив їх вічною ганьбою. 67 Тоді відцурався Він шатра Йосифового й не обрав племені Єфремового. 68 Але вибрав Він плем’я Юди, гору Сіон, яку полюбив. 69 Він збудував, немов висоти небес, святилище Своє, і, як землю, заклав основи його навіки. 70 І обрав Свого слугу Давида, узявши його від кошар овечих,^[13] 71 привів його від овечок дійних, щоб пасти Якова, народ Свій, Ізраїля, Свій спадок. 72 І він пас їх у невинності свого серця і вів їх розумно руками своїми.