Дії 27:8 | Українська Біблія LXX УБТ

Українська Біблія LXX УБТ

Павла везуть до Італії

1 Коли вирішили, що ми маємо відплисти до Італії, передали Павла та деяких інших в’язнів сотникові полку кесаря, на ім’я Юлій. (Дії 10:1; Дії 16:10; Дії 25:12)

Дії 10:1Дії 16:10Дії 25:12

2 Тож сівши на адрамитський корабель, який мав пливти до азійських місць, ми відпливли. З нами був Аристарх, македонець із Солуня. (Дії 19:29; Дії 20:4; Кол 4:10; Флм 1:24)

Дії 19:29Дії 20:4Кол 4:10Флм 1:24

3 Наступного дня ми причалили в Сидоні. Юлій ставився до Павла по-людськи і дозволив піти до друзів скористатися їхньою турботою. (Лк 12:4; Дії 11:19; Дії 24:23; Дії 27:43; Дії 28:2; Дії 28:7; Дії 28:16)

Лк 12:4Дії 11:19Дії 24:23Дії 27:43Дії 28:2Дії 28:7Дії 28:16

4 Вирушивши звідти, прибули ми до Кіпру, бо був зустрічний вітер. 5 Коли перепливли килікійське й памфилійське моря, прибули ми до Мири, що в Ликії. 6 І тут сотник, знайшовши олександрійський корабель, який плив до Італії, посадив нас на нього. (Дії 28:11) 7 Повільно пливучи багато днів і ледь допливши до Кніда, бо не дозволяв нам вітер, ми пропливли повз Крит біля Салмони. 8 Ледве минувши його, ми пристали до одного місця, що зветься Добра Пристань, поблизу якого було місто Ласея. 9 Як минуло чимало часу і плавання вже стало небезпечним, бо й піст уже минув, Павло радив, (2Кор 11:25) 10 кажучи їм: Мужі, я бачу, що плавання буде небезпечним і з великими втратами — не тільки для вантажу та корабля, а й для наших душ. 11 Та сотник довіряв більше керманичеві й власникові судна, ніж тому, що говорив Павло. 12 Оскільки пристань не була зручною для зимівлі, більшість радила відпливти звідти, щоби при можливості дістатися до Финіки й перезимувати в критській пристані, зверненій до півдня і відкритій для північно-західних вітрів. (Дії 28:11) 13 Тож як повіяв південний вітер, подумали, що досягли бажаного, тому підняли вітрила й попливли повз Крит.

Буря на морі. Порятунок

14 Та незабаром повіяв супротивний рвучкий вітер, який зветься евракилон. 15 Коли підхопило корабель, і він не міг протистояти вітрові, ми здалися, і нас понесло. 16 Підпливши до одного острова, що зветься Клавда, насилу змогли втримати рятувальний човен, (Дії 27:30) 17 якого витягли, і вжили допоміжних засобів, обв’язуючи корабель. Побоюючись, щоб не попасти на мілину Сирту, спустили вітрило; і так нас носило. 18 Наступного дня, як нас сильно кидала буря, ми почали викидати вантаж, 19 а третього дня власноручно повикидали корабельне знаряддя. 20 Тому що багато днів не з’являлися ні сонце, ні зорі, а буря сильно налягала, ми повністю втратили надію на порятунок. 21 Оскільки довго не їли, то Павло, ставши серед них, сказав: О, мужі! Потрібно було слухати мене й не відпливати з Криту, — то ми не зазнали би цього лиха та втрати. (Дії 27:33) 22 Тепер же благаю вас: кріпіться, бо не загине душа жодного з вас, а тільки корабель. (Дії 27:36) 23 Тому що цієї ночі переді мною постав ангел Бога, Якому я належу та Якому служу, (Дії 9:10; Дії 12:7) 24 і сказав: Не бійся, Павле! Тобі треба стати перед кесарем, і ось подарував тобі Бог усіх, хто пливе з тобою! (Мт 10:18; Дії 9:15; Дії 23:11)

Мт 10:18Дії 9:15Дії 23:11

25 Тому кріпіться, мужі! Бо я вірю Богові, що станеться так, як мені було сказано. 26 Ми маємо добратися до якогось острова. (Дії 28:1) 27 А коли надійшла чотирнадцята ніч, як носило нас в Адріатиці, опівночі моряки здогадувалися, що наближаються до якоїсь землі. (Дії 27:33) 28 І закинувши лот, виявили, що було двадцять сажнів^[1]; пропливши ще трохи й знову закинувши, з’ясували, що було п’ятнадцять сажнів. 29 А боячись, аби якось не наскочити на скелясті місця, кинули з корми корабля чотири якорі й молилися, аби настав день. 30 Коли ж моряки намагалися втекти з корабля і спустили човен у море, вдаючи, ніби з носа хочуть закинути якорі, (Дії 27:16) 31 Павло сказав сотникові й воїнам: Якщо вони не залишаться на кораблі, ви не зможете врятуватися! 32 Тоді воїни перерізали канати човна й дали йому впасти. 33 А коли почало розвиднятися, Павло благав усіх вживати їжу, кажучи: Сьогодні чотирнадцятий день ви продовжуєте чекати голодними, нічого не ївши. (Дії 27:21; Дії 27:27) 34 Тому благаю вас вживати їжу, бо це для вашого порятунку. Жодному з вас і волосина з голови не впаде. (Мт 10:30) 35 Сказавши це й узявши хліб, він у всіх на очах віддав хвалу Богові та, переломивши, почав їсти. (Лк 22:19; Ів 6:11; Дії 2:42)

Лк 22:19Ів 6:11Дії 2:42

36 Тоді всі підбадьорилися і почали вживати їжу. (Дії 9:19; Дії 27:22) 37 Було нас усіх на кораблі двісті сімдесят шість душ. 38 Наситившись їжею, почали полегшувати корабель, викидаючи збіжжя в море. 39 А коли настав день, не розпізнали землі та побачили якусь затоку з піщаним берегом, до якої і хотіли, при можливості, причалити кораблем. 40 Піднявши якорі, пустилися в море, водночас послабили канати на стерні й, піднявши мале вітрило, оскільки дув вітер, попрямували до берега. 41 Наскочивши на мілину, корабель застряг; ніс загруз і став нерухомий, а корму розбивало силою хвиль. 42 Воїни радили повбивати в’язнів, щоб ніхто не поплив і не втік. 43 Але сотник, бажаючи врятувати Павла, стримав їх від цього наміру й наказав тим, хто може плавати, першими стрибати й добиратися до берега, (Дії 27:3; Дії 28:1) 44 а інші — хто на дошках, хто на уламках з корабля. І сталося так, що всі врятувалися на землю. (Дії 27:22)

Новий Переклад Українською

Подорож Павла до Рима

1 Коли було вирішено, що ми попливемо до Італії, Павла та інших ув’язнених передали сотникові, на ім’я Юлій, з когорти Августа. 2 Ми сіли на адрамітський корабель, який мав плисти до кількох міст Азії, і відпливли. З нами був Аристарх, македонець із Солуня. 3 Наступного дня ми пристали в Сидоні. Юлій добре ставився до Павла й дозволив йому піти до своїх друзів та отримати догляд. 4 Відчаливши звідти, ми попливли під укриттям Кіпру, тому що вітри були протилежні; 5 перетнувши відкрите море, що омиває береги Килікії та Памфілії, причалили до Міри в Лікії. 6 Там сотник знайшов олександрійський корабель, який плив до Італії, і посадив нас на нього. 7 Повільно пропливши багато днів, ми насилу дісталися до Кніду. Оскільки вітер не дозволяв триматися потрібного напрямку, ми попливли біля Криту навпроти Салмона. 8 З труднощами минувши його, припливли до одного міста, що зветься Добра Пристань, поблизу якого було місто Ласея. 9 Як минуло багато часу й плавання вже стало небезпечним, бо й піст проминув, Павло радив: 10 «Я бачу, що наша подорож буде з труднощами та великими втратами не тільки для вантажу та корабля, але й для нашого життя». 11 Проте сотник більше послухався керманича та власника корабля, ніж Павлових слів. 12 Через те, що пристань не була придатна для зимівлі, більшість вирішила відплисти звідти, щоб, якщо можна, дістатися до Фініка й перезимувати в порту на Криті, відкритому для південно-західних та північно-західних вітрів.

Буря на морі

13 Тож як повіяв південний вітер, подумали, що досягли бажаного, і, піднявши вітрила, попливли вздовж Криту. 14 Та незабаром зі сторони острова зірвався ураганний вітер, що зветься Евракілон. 15 Він підхопив корабель, так що неможливо було протистояти, ми піддалися вітрові й нас понесло. 16 Підпливши до маленького острівця, що зветься Клавдою, ми ледве змогли втримати рятувальний човен. 17 Коли ж його підняли, намагалися канатами обв’язати корабель. Побоюючись, щоб не попасти на мілину Сирту, опустили вітрила^[1]; і так нас понесло. 18 Наступного дня нас так сильно кидала буря, що ми почали викидати вантаж. 19 Третього дня ми власними руками викидали корабельне знаряддя. 20 Оскільки ні сонце, ні зорі не з’являлися багато днів, а шторм не зменшувався, ми втратили вже всяку надію на порятунок. 21 Оскільки давно нічого не їли, Павло став посеред них та промовив: «Люди, треба було послухати моєї поради й не відпливати з Криту, тоді б ви не зазнали такої біди та шкоди. 22 А тепер закликаю вас бути бадьорими, бо ніхто з вас не втратить життя, тільки корабель розіб’ється. 23 Цієї ночі мені з’явився ангел Бога, Якому я належу і Якому служу. 24 Він сказав мені: „Павле, не бійся! Ти повинен стати перед Кесарем. І ось Бог дарував тобі всіх, хто пливе з тобою“. 25 Тому, люди, будьте бадьорі! Я вірю Богові, і все буде так, як мені сказано. 26 Нас має викинути на якийсь острів».

Порятунок

27 Коли настала чотирнадцята ніч, нас усе ще носило по Адріатичному морю. Десь опівночі моряки стали припускати, що ми наближаємося до якоїсь землі. 28 Помірявши глибину, виявили двадцять сажнів^[2]. Пропливши ще трохи, знову поміряли, і було п’ятнадцять сажнів^[3]. 29 Побоюючись, щоб не натрапити на скелясті місця, скинули з корми чотири якорі й молилися, щоб скоріше настав день. 30 А коли моряки намагалися втекти з корабля й опускали рятувальний човен у море, вдаючи, ніби бажають спустити якорі з передньої частини, 31 Павло сказав сотникові та воїнам: «Якщо вони не залишаться на кораблі, ви не зможете врятуватися». 32 Тоді воїни перерізали канати рятувального човна, і він впав у море. 33 Коли почало розвиднятись, Павло закликав усіх поїсти, кажучи: «Сьогодні вже чотирнадцятий день, як ви перебуваєте в очікуванні, нічого не ївши. 34 Тому прошу вас поїсти, бо це сприятиме вашому порятунку; жоден із вас навіть волосини з голови не втратить». 35 Сказавши це, узяв хліб, подякував Богові перед усіма, розламав та почав їсти. 36 Тоді всі підбадьорились і стали їсти. 37 А всіх нас на кораблі було двісті сімдесят шість осіб. 38 Як всі наїлися, то стали облегшувати корабель, викидаючи зерно в море. 39 Коли настав день, вони не розпізнали землі, але побачили якусь затоку з піщаним берегом, до якого вирішили причалити кораблем, якщо зможуть. 40 Відрізавши якорі, залишили їх у морі; водночас розв’язали канати з керма й, піднявши мале вітрило за вітром, попрямували до берега. 41 Однак, наскочивши на мілину між двома течіями, ніс корабля застряг і став нерухомий, а корму розбивало силою хвиль. 42 Тоді воїни вирішили вбити всіх в’язнів, щоб ніхто, випливши, не втік. 43 Проте сотник, бажаючи врятувати Павла, утримав їх від цього наміру. Він наказав тим, хто вміє плавати, стрибати першими та дістатися берега, 44 а іншим – рятуватися на дошках або на рештках корабля. І таким чином усі дісталися до суші.