Apostelgeschichte 4 | Einheitsübersetzung 2016

Petrus und Johannes vor dem Hohen Rat

1 Während sie zum Volk redeten, traten die Priester, der Tempelhauptmann und die Sadduzäer zu ihnen. 2 Sie waren aufgebracht, weil die Apostel das Volk lehrten und in Jesus die Auferstehung von den Toten verkündeten. 3 Und sie legten Hand an sie und hielten sie bis zum nächsten Morgen in Haft. Es war nämlich schon Abend. 4 Viele aber von denen, die das Wort gehört hatten, wurden gläubig; und die Zahl der Männer stieg auf etwa fünftausend. 5 Es geschah: Am anderen Morgen versammelten sich ihre Oberen sowie die Ältesten und die Schriftgelehrten in Jerusalem, 6 dazu Hannas, der Hohepriester, Kajaphas, Johannes, Alexander und alle, die aus dem Geschlecht der Hohepriester stammten.* 7 Sie stellten die beiden in die Mitte und forschten sie aus: Mit welcher Kraft oder in wessen Namen habt ihr das getan? 8 Da sagte Petrus, erfüllt vom Heiligen Geist, zu ihnen: Ihr Führer des Volkes und ihr Ältesten! 9 Wenn wir heute wegen einer guten Tat an einem kranken Menschen darüber vernommen werden, durch wen er geheilt worden ist, 10 so sollt ihr alle und das ganze Volk Israel wissen: im Namen Jesu Christi, des Nazoräers, den ihr gekreuzigt habt und den Gott von den Toten auferweckt hat. Durch ihn steht dieser Mann gesund vor euch. 11 Dieser Jesus ist der Stein, der von euch Bauleuten verworfen wurde, der aber zum Eckstein geworden ist. 12 Und in keinem anderen ist das Heil zu finden. Denn es ist uns Menschen kein anderer Name unter dem Himmel gegeben, durch den wir gerettet werden sollen. 13 Als sie den Freimut des Petrus und des Johannes sahen und merkten, dass es ungebildete und einfache Leute waren, wunderten sie sich. Sie erkannten sie als Jünger Jesu, 14 sahen aber auch, dass der Geheilte bei ihnen stand; so konnten sie nichts dagegen sagen. 15 Sie befahlen ihnen, den Hohen Rat zu verlassen; dann berieten sie miteinander 16 und sagten: Was sollen wir mit diesen Leuten anfangen? Dass ein offenkundiges Zeichen durch sie geschehen ist, das ist allen Einwohnern von Jerusalem bekannt; wir können es nicht abstreiten. 17 Damit aber die Sache nicht weiter im Volk verbreitet wird, wollen wir ihnen unter Drohungen verbieten, je wieder in diesem Namen zu irgendeinem Menschen zu sprechen. 18 Und sie riefen sie herein und verboten ihnen, jemals wieder im Namen Jesu zu verkünden und zu lehren. 19 Doch Petrus und Johannes antworteten ihnen: Ob es vor Gott recht ist, mehr auf euch zu hören als auf Gott, das entscheidet selbst. 20 Wir können unmöglich schweigen über das, was wir gesehen und gehört haben. 21 Jene aber drohten ihnen noch mehr und ließen sie dann gehen; denn sie sahen keine Möglichkeit, sie zu bestrafen, mit Rücksicht auf das Volk, da alle Gott wegen des Geschehenen priesen. 22 Denn der Mann, an dem das Zeichen der Heilung geschah, war über vierzig Jahre alt.

Gebet der Urgemeinde um Furchtlosigkeit

23 Nach ihrer Freilassung gingen sie zu den Ihren und berichteten alles, was die Hohepriester und die Ältesten zu ihnen gesagt hatten. 24 Als sie das hörten, erhoben sie einmütig ihre Stimme zu Gott und sprachen: Herr, du hast den Himmel, die Erde und das Meer geschaffen und alles, was sie erfüllt; 25 du hast durch den Mund unseres Vaters David, deines Knechtes, durch den Heiligen Geist gesagt: Warum tobten die Völker, / warum machten die Nationen nichtige Pläne? 26 Die Könige der Erde standen auf / und die Herrscher haben sich verbündet / gegen den Herrn und seinen Christus. 27 Wahrhaftig, verbündet haben sich in dieser Stadt gegen deinen heiligen Knecht Jesus, den du gesalbt hast, Herodes und Pontius Pilatus mit den Heiden und den Stämmen Israels,* 28 um alles auszuführen, was deine Hand und dein Wille im Voraus bestimmt haben, dass es geschehe. 29 Doch jetzt, Herr, sieh auf ihre Drohungen und gib deinen Knechten, mit allem Freimut dein Wort zu verkünden! 30 Streck deine Hand aus, damit Heilungen und Zeichen und Wunder geschehen durch den Namen deines heiligen Knechtes Jesus! 31 Als sie gebetet hatten, bebte der Ort, an dem sie versammelt waren, und alle wurden mit dem Heiligen Geist erfüllt und sie verkündeten freimütig das Wort Gottes.

Die Gütergemeinschaft der Urgemeinde

32 Die Menge derer, die gläubig geworden waren, war ein Herz und eine Seele. Keiner nannte etwas von dem, was er hatte, sein Eigentum, sondern sie hatten alles gemeinsam. 33 Mit großer Kraft legten die Apostel Zeugnis ab von der Auferstehung Jesu, des Herrn, und reiche Gnade ruhte auf ihnen allen. 34 Es gab auch keinen unter ihnen, der Not litt. Denn alle, die Grundstücke oder Häuser besaßen, verkauften ihren Besitz, brachten den Erlös 35 und legten ihn den Aposteln zu Füßen. Jedem wurde davon so viel zugeteilt, wie er nötig hatte. 36 Auch Josef, ein Levit, gebürtig aus Zypern, der von den Aposteln Barnabas, das heißt übersetzt: Sohn des Trostes, genannt wurde, 37 verkaufte einen Acker, der ihm gehörte, brachte das Geld und legte es den Aposteln zu Füßen.

Новий Переклад Українською

Петро та Іван перед Синедріоном

1 Поки Петро та Іван говорили до народу, підійшли до них священники, начальник храмової охорони та садукеї. 2 Вони були дуже незадоволені тим, що Петро та Іван навчали народ та звіщали воскресіння з мертвих в Ісусі. 3 Вони схопили їх та кинули у в’язницю до ранку, бо вже був вечір. 4 Багато з тих, що чули слово, увірували; і число віруючих збільшилося до п’яти тисяч. 5 Наступного дня керівники, старійшини та книжники зібралися разом у Єрусалимі. 6 Там були первосвященник Анна, Каяфа, Іван, Олександр та інші з роду первосвященників. 7 Вони поставили Петра та Івана посередині та запитали: ―Якою силою або чиїм ім’ям ви зробили це? 8 Тоді Петро, сповнений Духом Святим, сказав їм: ―Начальники народу та старійшини! 9 Якщо ви сьогодні вимагаєте відповіді від нас за добрий вчинок, зроблений хворій людині, і питаєте, як її було зцілено, 10 тоді ви та весь народ Ізраїлю мусите знати: ім’ям Ісуса Христа з Назарета, Якого ви розіп’яли і Якого Бог воскресив із мертвих, цей чоловік стоїть перед вами зцілений. 11 Ісус – «Камінь, відкинутий вами, будівничими, Що став наріжним каменем».* 12 Немає ні в кому іншому спасіння, бо немає під небом іншого імені, даного людям, яким ми маємо бути спасенні. 13 Побачивши сміливість Петра та Івана й зрозумівши, що це звичайні та неосвічені люди, здивувалися та усвідомили, що вони були з Ісусом. 14 Але оскільки бачили, що біля них стоїть зцілений, не могли їм нічого заперечити. 15 Тоді наказали їм вийти із Синедріону та почали радитися між собою, кажучи: 16 «Що ж нам робити з цими людьми? Адже всі жителі Єрусалима знають, що через них відбулося явне знамення, і ми не можемо цього спростувати. 17 Однак щоб це не поширювалося далі серед народу, накажімо їм більше не говорити про це ім’я жодній людині». 18 І, покликавши їх, заборонили говорити й навчати в ім’я Ісуса. 19 Але Петро та Іван відповіли їм: «Розсудіть самі, чи справедливо перед Богом слухати більше вас, ніж Бога? 20 Адже ми не можемо мовчати про те, що чули та бачили». 21 Пригрозивши їм ще раз, вони відпустили їх, бо не знайшли способу, як їх покарати, оскільки весь народ прославляв Бога за те, що сталося. 22 Чоловік, з яким сталося це знамення зцілення, мав більше сорока років.

Учні моляться про сміливість

23 Коли їх відпустили, вони пішли до своїх і розповіли, що їм сказали первосвященники та старійшини. 24 Почувши це, усі звернулися разом до Бога, кажучи: «Владико! Ти створив небеса, землю, море й усе, що в них.* 25 Ти промовив Святим Духом через вуста Давида, нашого батька й Твого служителя: „Чому бентежаться народи і племена задумують марне? 26 Повстають царі землі, і можновладці гуртуються разом проти Господа й проти Його Помазанця*“.* 27 Бо справді об’єдналися в цьому місті Ірод і Понтій Пилат разом з язичниками та народом Ізраїлю проти Твого святого Слуги Ісуса, Якого Ти помазав. 28 Вони зробили те, що Твоя рука й Твоя воля визначили заздалегідь, щоб здійснилося. 29 І тепер, Господи, подивися на їхні погрози і дай рабам Твоїм з усією сміливістю звіщати Твоє Слово. 30 Простягни руку Свою та зцілюй хворих, роби чудеса та знамення через ім’я Твого святого Слуги Ісуса!» 31 Після того, як вони помолилися, місце, де вони знаходились, затремтіло, усі наповнилися Святим Духом і сміливо почали звіщати Слово Боже.

Єдність перших християн

32 Уся спільнота віруючих була єдина серцем і душею. Ніхто не казав, що його майно належить тільки йому, але все в них було спільне. 33 Апостоли з великою силою свідчили про воскресіння Господа Ісуса, і велика благодать була на всіх. 34 Серед них не було нужденних, бо власники земель та будинків продавали їх, приносили отримані гроші 35 та клали їх до ніг апостолів. Ці гроші розподілялися кожному за його потребою. 36 Йосиф, якого апостоли звали Варнавою (що перекладається як«син утіхи»), левіт, родом із Кіпру, 37 який володів ділянкою землі, продав її та приніс гроші й поклав їх до ніг апостолів.

Apostelgeschichte 4 | Einheitsübersetzung 2016 Новий Переклад Українською